Так вийшло, що в нашій трикімнатній квартирі ми живемо п’ятеро: я, чоловік, донька і два дідусі – мій тато і свекор. Всі, хто чує про це, нам дуже співчувають, але, насправді, ми щасливі.
Все вийшло незаплановано. Два роки тому, в травні, подзвонила мені сусідка моїх батьків: – Твоя мати батька з дому вигнала, він в сараї живе. Травень місяць, ночі холодні. І тато в неопалюваному приміщенні? Мама по телефону почала скаржитися: пенсія маленька у батька, вона втомилася на двох працювати. Ось так. За матеріалами.
Поки він працював і зарплату в конверті додому приносив – все добре було. А як пенсіонером став – більше не потрібен. Мама сама вийшла заміж за людину, яка старша за неї майже на двадцять років: татові зараз шістдесят вісім, мамі – сорок дев’ять, мені – двадцять сім.
Ми з чоловіком, не думаючи ні хвилини, стрибнули в машину і поїхали за татом. Забрали його до себе, хворого. Поки ми збирали його речі, мама бігала навколо машини, щоб ми її до себе в місто забрали, тоді вона, так і бути, дозволить татові жити в будинку, побудованому його ж руками.
Поведінкою мами я була ошелешена, висловила їй все, що думаю про такий вчинок. Ми досі не спілкуємося. На думку мами, шлях до примирення у нас один: тата – в село, маму – до себе в місто. Перший час тато соромився, намагався з кімнати зайвий раз не виходити. А потім освоївся і відтанув, допомагати став: внучку з садка забере, кашу на вечерю зварить, щось десь підремонтує.
А потім до нас переїхав і батько чоловіка. Тепер у мого батька є компанія. Батько чоловіка потрапив до нас минулого літа. У них з дружиною, навпаки, був ранній шлюб: одружилися в вісімнадцять років, в дев’ятнадцять батьками стали, мого чоловіка народили. Петру Дмитровичу п’ятдесят з хвостиком, він ще працює. Каже, що хоче вносити нормальний внесок в бюджет нашої дружної сім’ї, хоча з нього ніхто нічого не просить.
Свекор теж розлучився: його дружина зустріла іншого, на десять років молодшого за себе чоловіка. Квартиру він дружині залишив, собі житло зняв. А ми з чоловіком подумали: де один дідусь, там і другий. І забрали його жити до нас. Так і живемо: я, чоловік, донька і два дідусі. Побут у нас налагоджений і тримається не тільки на моїх плечах: чоловіки і посуд помиють, і супчик зварять, і пропилососять. Та й з внучкою вони мені дуже допомагають.
З пенсії тата ми розраховуємося за комуналку, з моєї зарплати купуємо продукти і побутову хімію, свекор купує рибу, м’ясо і платить за садок. Зарплата чоловіка йде на оплату зв’язку, інтернету, відпочинку і смакоти для все сім’ї, решту – відкладаємо.
У цьому всьому є лише один мінус: реакція бабусь. Мама зі мною досі не спілкується, свекруха теж вважає, що її колишній чоловік повинен жити сам. До нас в гості вона не ходить, з онукою воліє бачитися на нейтральній території, не забуваючи показувати своє невдоволення. Вони обидві вважають, що ми використовуємо дідусів, типу вони за квартиру платять, за садок платять, дитиною займаються, поки ми відпочиваємо.
Але все це зовсім не так! Ми не наполягали, навіть відмовлялися від їх грошової допомоги, але наші тати самі наполягли. Ось, наприклад, вся моя зарплата йде на продукти і побутову хімію: ми беремо відразу штук двадцять курок, кілограм двадцять м’яса, печінку, овочі мішками. Довелося навіть купити другий холодильник з великою морозильною камерою, їдців у нас багато.
Всі вихідні ми всі разом готуємо їжу і робимо заготовки: крутимо м’ясо на фарш, фаршируємо перці і робимо голубці, ліпимо пельмені і вареники.
Завдяки тому, що нас багато, я затарюють на оптових базах. Вся моя зарплата залишається там. У будні вдень вдома тільки мій тато, інші на роботі, дочка в садку. Тому їжі вистачає.
Подруга мені тут порадила: зняти їм квартиру і жити спокійно своєю сім’єю. Навіщо? Ми і так спокійно живемо! У нас дружна сім’я, в якій всі один одного поважають. Я рада, що тати живуть з нами, з мамами все так мирно не вийшло б. А чоловіки – вони зовсім інші, з ними простіше. І в побуті, і в житті.
Досить дивно натикатися на співчуття людей, які дізнаються, що з нас живе і мій тато, і свекор. У нас все добре, чесно! А дочка як щаслива! Їй на ніч читають казки три рази: мама, потім один дід, а потім і другий.
Додому приходиш з роботи – а там тато з посмішкою і гарячим чайником, пізніше свекор з роботи приїжджає, то по квіточці нам з дочкою, то шоколадки, то ще якусь приємну дрібницю привезе. На роботі ловлю себе на думці: скоріше б додому. Нам добре, а це найголовніше. Ось така у нас сім’я: я, чоловік, донька і два дідусі.
Ми вже трохи назбирали грошей, чоловік планує будувати власний будинок, в який ми обов’язково переїдемо всі разом.
Фото ілюстративне – sputnik.
