У Олександри чудова сім’я: чоловік і десятирічна донька, матеріальний достаток, велика квартира, затишний дачний будинок з усіма зручностями. І в цілому життя складається вдало: купа люблячих родичів навколо, постійні клопоти, заходи, поїздки, пікніки, зустрічі.
Одна неприємність: при всьому при цьому у молодої жінки абсолютно немає особистого простору. Незважаючи на велику кількість квадратних метрів і окремих кімнат, мрія Олександри – побути на самоті, в тиші – місяць за місяцем так і залишається мрією.
Звичайно, десь в ситуації, що склалася вона винна сама.
Але як по-іншому, коли навколо близькі люди, яких, на відміну від тебе, доля не балує подарунками і приємними сюрпризами? Не можна ж відвернутися і зробити вигляд, що «у кожного своє»? Адже всі вони – одна велика сім’я, і, коли комусь погано, треба допомагати, як же інакше?
– Все почалося чотири роки тому, коли Вікторія, ну, сестра моя молодша, розлучалася з чоловіком, – згадує Олександра. – Ой, що там було. А у Вікторії дворічна дитина. Звичайно, їй допомога потрібна була. І захист, і просто участь.
Сестра з племінницею практично переселилася до Олександри. Розлучення давно відбулося, чоловік сестри тепер живе в іншій країні, сестра працює, племінниця збирається в перший клас, життя начебто давно увійшла в колію, але сестра з дочкою так і продовжують тусуватися у Олександри. Не кожен день, але практично кожні вихідні просяться в гості. Благо, квартира у неї велика, є де переночувати.
Олександра намагається з розумінням відноситися до її становища. Сестра – мати-одиначка, працює від темна до темна, нехай відпочине і хоч трохи розслабитися у вихідні в колі сім’ї: Олександра і приготує, і подасть. Племінниця тут хоч фруктів поїсть і цукерок. Та й сестрички граються добре, разом їм веселіше.
Два роки тому у Олександри раптово не стало батька. Залишилася мама, яка дуже важко переживала втрату чоловіка. Ну звичайно, дочка намагалася приділити мамі максимум уваги і практично забрала маму до себе. Перший час маму просто боялися залишати одну. Однак час іде, мама поступово, наскільки це можливо, прийшла в себе, знову почала посміхатися.
Проте вона все також фактично живе у старшої дочки, пару раз в тиждень йдучи до себе додому щось взяти чи віднести, а натякнути мамі на те, що їй пора б переїхати до себе, у Олександри не вистачає духу – це безсердечно.
Дивлячись на таку сімейну ідилію, раптом активізувалася свекруха, яка багато років прекрасно жила одна. Їй раптом різко стало самотньо. Останнім часом вона дуже подружилася з свахою, мамою Олександри, практично не розлий вода. Куди одна, туди й інша. Свекруха, правда, не ночує у Олександри, але зате проводить цілі дні. В результаті простора квартира Олександри перетворилася в комунальну. Обов’язково хтось в гостях, хтось залишається ночувати, якщо не в будні, то вже у вихідні точно.
Особливо непросто доводиться влітку – весь цей жіночий батальйон тусується у Олександри на дачі цілодобово.
Відмовити якось немає приводу – місця на дачі предостатньо, величезний будинок, у всіх свої спальні. Та до того ж у родичок життя і так непросте. Ну не виженеш ж племінницю, яка в такому випадку буде сидіти все літо в дитячому садку в жаркому місті? Тим більше діти дуже добре ладнають, люблять бабусь, які теж тут на дачі живуть з травня по вересень.
Але, врешті-решт, чим далі, тим стає ясніше, що все це треба якось припиняти.
Нещодавно Олександра вирішила покликати на дачу з ночівлею свою начальницю з чоловіком, тому що дуже хотілося гідно подякувати за справу.
Однак це виявилося непросто: Олександра тиждень погоджувала день з мамою, свекрухою і сестрою. Всі не те щоб образилися, але їм це не сподобалося: погода хороша, а вони тепер будуть сидіти в місті – по милості Олександри! Чого це їй спало на думку запрошувати на дачу «потрібних» людей! Своїх, значить, розігнала, а цю начальницю на два дні запросила. Ну правильно, бідні родичі нікому не потрібні.
Цього разу Олександра вирішила бути твердою – у неї гості, і крапка. Бідні родичі цілком можуть почекати, приїдуть на дачу через тиждень.
І все йшло начебто добре. Гості приїхали, розташувалися, насмажили шашликів. У самий розпал душевного вечора раптом подзвонила мама і заявила, що їй важко в своїй квартирі ночувати і вона їде на дачу.
Чоловікові Олександри довелося шукати в першій годині ночі це саме таксі і їхати за тещею на станцію, бо за кермо він уже сісти не міг, так як уже трохи посидів за столом з гостями.
Скільки він ще буде терпіти такі викрутаси? Будь-якому терпінню прийде кінець. Втомилася людина після важкого робочого дня приїжджати додому і заставати цілий жіночий полк народу. Через це він почав затримуватися на роботі. А мама, свекруха і сестра ніби й не бачать цього, а якщо і присутні при якихось сімейних розборках, то лише посилюють їх своїм втручанням.
– Поскаржилася тут подрузі, а вона мені, уявляєш, заявила – гнати тобі треба їх всіх, давно вже! – розповідає Олександра. – Я їй кажу, так, легко сказати! Ти багато своїх близьких вигнала? Мати, сестру рідну з дитиною, свекруху. Як я їх вижену? Ми ж сім’я.
Олександра не раз брала спроби повернути в свою сім’ю заслужений спокій, але це, мабуть, нереально. Жінка розуміє, що така ситуація ненормальна, але що робити – не знає.
Фото ілюстративне, спеціально для ukrainians.today.
