fbpx
Життєві історії
Два роки тому перед Різдвом прийшла Світлана до Марії грошей позичити. У Марії в цей час активно йшли ремонтні роботи в будинку, тому вона сестрі відмовила. – Нема у мене зайвих грошей, – сказала вона. – Так що вибачай, сестричко. Відтоді сестри не спілкувалися. А цього року Марія вирішила перепросити сестру і запросити її до себе на Різдво. Вона не так хотіла примирення, як хотіла показати, який гарний будинок тепер у неї, мовляв, досягла усього, чого хотіла

Марія нарешті перебралася в нову хату, яку вони з Іваном будували майже 10 років. Все вийшло саме так, як Марія мріяла – два поверхи, велика веранда, дві спальні і простора кухня. Будівництвом займалася сама Марія, всі матеріали вибирала на свій смак, щоб все вийшло до ладу. Добре, що Іван з заробітків гроші висилає, і нічого не питає, от Марія і керувала.

Одружилися вони 12 років тому, обоє з бідних сімей, але Марії так вбого жити зовсім не хотілося, як і не хотілося працювати. То ж вона сама для Івана знайшла бригаду, яка працювала в Польщі на будові, зібрала чоловіка і сказала, що поки хату не побудують, доти він там буде працювати.

Приїжджав Іван додому двічі на рік – на Різдво, і на Великдень. Марія все казала, що нема чого гроші проїжджати, нехай краще сидить в Польщі і заробляє. Одного разу Світлана, рідна сестра Марії, сказала тій, що так не можна з рідним чоловіком, мовляв, він теж відпочити хоче, та й з донечкою побачитися.

Марію слова сестри дуже зачепили, вона відразу відповіла, щоб та не втручалася, бо це не її справа. Не хоче Марія так жити, як Світлана – від зарплати до зарплати і в старій хаті.

– Якщо не хочеш, – каже Світлана, – то і сама йди і працюй.

– А у мене на це чоловік є, – в’їдливо відповіла Марія сестрі, на тому і розійшлися.

А два роки тому прийшла перед Різдвом Світлана до Марії грошей позичити, бо так сталося, що чоловік захворів, то навіть не мають за що хліба купити. У Марії в цей час активно йшли ремонтні роботи в будинку, тому вона сестрі відмовила. – Нема у мене зайвих грошей, – сказала вона. – Так що вибачай, сестричко.

Відтоді сестри не спілкувалися. А цього року Марія вирішила перепросити сестру і запросити її до себе на Різдво. Вона не так хотіла примирення, як хотіла показати, який гарний будинок тепер у неї, мовляв, досягла усього, чого хотіла.

Гостей зібралася повна хата, Марія гостинно частувала їх смачними наїдками. Прийшла Світлана з чоловіком, а також кілька сусідів і друзів. Усі нахвалювали будинок, хвалили Марію, яка вона молодець – сама таке збудувала. Не забули і про Івана, хвалили, що зміг стільки грошей заробити і все дружині присилав.

А потім гості стали питати Марію, чому і сам Іван не приїхав цього разу на Різдво, адже входини, як не як, і без господаря…

– А він ще мав в Польщі якусь роботу, от і залишився, – байдуже відмахнулася Марія.

І тут в розпал свята задзвонив телефон господині. Вона підняла слухавку і відразу зблідла…

– Іване, що ти таке кажеш? Яка інша жінка? Як це ти йдеш від мене?

Гості тихо встали з-за столу і почали розходитися. Марія навіть не помітила цього… В голові у неї крутилися слова Івана: «Будинок я залишаю тобі і дитині. Мені він не потрібен, бо ця жінка любить мене просто так»…

Олеся Біла.

Спеціально для ukrainians.today. Передрук без гіперпосилання на ukrainians.today заборонений.

Фото ілюстративне, спеціально для ukrainians.today.

You cannot copy content of this page