Марія нарешті перебралася в нову хату, яку вони з Іваном будували майже 10 років. Все вийшло саме так, як Марія мріяла – два поверхи, велика веранда, дві спальні і простора кухня. Будівництвом займалася сама Марія, всі матеріали вибирала на свій смак, щоб все вийшло до ладу. Добре, що Іван з заробітків гроші висилає, і нічого не питає, от Марія і керувала.
Одружилися вони 12 років тому, обоє з бідних сімей, але Марії так вбого жити зовсім не хотілося, як і не хотілося працювати. То ж вона сама для Івана знайшла бригаду, яка працювала в Польщі на будові, зібрала чоловіка і сказала, що поки хату не побудують, доти він там буде працювати.
Приїжджав Іван додому двічі на рік – на Різдво, і на Великдень. Марія все казала, що нема чого гроші проїжджати, нехай краще сидить в Польщі і заробляє. Одного разу Світлана, рідна сестра Марії, сказала тій, що так не можна з рідним чоловіком, мовляв, він теж відпочити хоче, та й з донечкою побачитися.
Марію слова сестри дуже зачепили, вона відразу відповіла, щоб та не втручалася, бо це не її справа. Не хоче Марія так жити, як Світлана – від зарплати до зарплати і в старій хаті.
– Якщо не хочеш, – каже Світлана, – то і сама йди і працюй.
– А у мене на це чоловік є, – в’їдливо відповіла Марія сестрі, на тому і розійшлися.
А два роки тому прийшла перед Різдвом Світлана до Марії грошей позичити, бо так сталося, що чоловік захворів, то навіть не мають за що хліба купити. У Марії в цей час активно йшли ремонтні роботи в будинку, тому вона сестрі відмовила. – Нема у мене зайвих грошей, – сказала вона. – Так що вибачай, сестричко.
Відтоді сестри не спілкувалися. А цього року Марія вирішила перепросити сестру і запросити її до себе на Різдво. Вона не так хотіла примирення, як хотіла показати, який гарний будинок тепер у неї, мовляв, досягла усього, чого хотіла.
Гостей зібралася повна хата, Марія гостинно частувала їх смачними наїдками. Прийшла Світлана з чоловіком, а також кілька сусідів і друзів. Усі нахвалювали будинок, хвалили Марію, яка вона молодець – сама таке збудувала. Не забули і про Івана, хвалили, що зміг стільки грошей заробити і все дружині присилав.
А потім гості стали питати Марію, чому і сам Іван не приїхав цього разу на Різдво, адже входини, як не як, і без господаря…
– А він ще мав в Польщі якусь роботу, от і залишився, – байдуже відмахнулася Марія.
І тут в розпал свята задзвонив телефон господині. Вона підняла слухавку і відразу зблідла…
– Іване, що ти таке кажеш? Яка інша жінка? Як це ти йдеш від мене?
Гості тихо встали з-за столу і почали розходитися. Марія навіть не помітила цього… В голові у неї крутилися слова Івана: «Будинок я залишаю тобі і дитині. Мені він не потрібен, бо ця жінка любить мене просто так»…
Олеся Біла.
Спеціально для ukrainians.today. Передрук без гіперпосилання на ukrainians.today заборонений.
Фото ілюстративне, спеціально для ukrainians.today.
