Знаю, що зараз на мене посипеться купа негативних коментарів, але я маю величезну образу на батьків за те, що вони мені нічого не дали. Мені дуже важко, адже доводиться усього добиватися самій.
Мені 26 років, я працюю, знімаю житло в обласному центрі. На оренду йде значна частина моєї зарплати, тому я б дуже хотіла мати свою нехай однокімнатну квартиру, але щоб тільки було власне житло.
Моїм батькам по 50 років. Живуть вони в селі у власному будинку. Його збудував мій тато з дідусем, як тільки батьки одружилися. То ж будинок у них новий, великий, є де жити.
Про мою проблему вони знають, але роблять вигляд, що це їх не стосується. Мама дуже хотіла, щоб я жила з ними, але моєю думкою вона не поцікавилася.
Я себе в селі не бачу, адже там для мене зовсім не має ніяких перспектив. Тому я поїхала в місто, знайшла роботу і зняла квартиру.
Мені прикро, що батьки мають можливість мене підтримати, але не хочуть. Практично всі мої друзі мого віку живуть в квартирах, які купили їм батьки.
Чому одні батьки забезпечують житлом своїх дітей, а іншим просто байдуже?
Мені здається, що крім злості на батьків у мене ще й присутня заздрість до тих, хто живе у своїй квартирі.
Квартира стала для мене нав’язливою ідеєю, крім цього я вже ні про що думати не можу. А сама заробити на неї я поки теж не можу.
Зарплата у мене 16 тисяч гривень, по теперішньому курсу це приблизно 400 доларів. А квартира коштує мінімум 15 тисяч доларів, це я кажу не про новобудову, а про якусь в старому будинку.
Якщо рахувати, що я 6 тисяч витрачаю на оренду і ще приблизно 6 тисяч на харчування, то мені нічого не залишається, щоб відкласти.
А я молода людина, мені ще хочеться гарно одягатись, хочеться кудись ходити з друзями. Але мені банально не вистачає на це грошей.
Два роки тому моя мама несподівано отримала спадок від далекої родички з Америки. Якраз 15 тисяч доларів. Я була впевнена, що вони з татом нарешті здійснять мою мрію і куплять мені за ці гроші квартиру.
Але батьки мене дуже розчарували – нічого вони мені не дали. А ці гроші вклали в будівництво будинку для мене.
Тепер у нас на подвір’ї красується ще один будинок. Мама каже, що він мій, і щоб я переїжджала хоч вже. А поки він стоїть просто закритий на ключ.
Я дуже ображена на своїх батьків. Чому вони мене не чують? Не допомагають зовсім, як це роблять інші батьки?
Через це я вже навіть ходила до сповіді. Та поки ця ситуація мене не відпускає. Мені дуже важко пробачити своїх батьків, які живуть для себе.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
