fbpx

Два рази в тиждень свекруха телефонувала моєму чоловікові завжди. А тут вже давно нам не дзвонить. Я, випадково, згадала про неї і кажу чоловікові: – Ти матері своїй телефонував? Микола сказав, що не пам’ятає. У нас так завжди, щоб в сім’ї не сталося, у свекрухи я завжди винна

Я не можу зрозуміти, чому у деяких мам з дітьми гарний зв’язок і спілкування протягом усього життя, а від деяких батьків діти відвертаються, особливо, у дорослому житті.

На прикладі своєї сім’ї бачу зараз такі речі. Я, наприклад, гарно ставлюся до своєї мами, а от від свого чоловіка подібного не бачу.

Я навіть подумати про таке не могла, що свекруха моя, виявляється, ображається на мене, що мій чоловік, її рідний син, їй не телефонує. Як одружився і з’їхав, так все спілкування у мого чоловіка з його мамою зійшло нанівець.

Всі розмови у них відбуваються лише з материної ініціативи.

Якщо вона не подзвонить сама до свого сина, то Микола і не згадає про неї жодного разу.

Але я ж то тут причому? Невже це я повинна йому нагадувати зателефонувати своїй рідній мамі? Та ще й контролювати, зробив він це чи ні, хоча б раз в день?

Ми з Миколою одружені вже три роки, живемо окремо від своїх батьків, працюємо, подорожуємо, зустрічаємося з друзями і колегами, зробили в квартирі хороший ремонт, маємо свої інтереси та хобі.

При всьому при цьому я завжди знаходжу час зателефонувати своїй мамі постійно – просто так, поговорити з нею.

Не кожен день, звичайно, але два-три рази на тиждень обов’язково телефоную їй сама.

Зі своєю мамою я постійно ділюся новинами, розповідаю їй багато про свою роботу, про сім’ю, про плани, вислуховую мамині новини. Спілкування у нас з мамою необтяжливе і взаємно приємне. Розказують новини, сміються.

А от моя свекруха мені телефонує зрідка, тільки по великих святах та день народження.

Відносини у нас з нею досить таки нормальні, мирні, але дружби особливої, як такої, між нами не було.

Ніколи не сперечалися ми між собою і нічого наче не ділили зовсім, просто з самого початку так якось повелося у нас з мамою чоловіка.

Можливо, ситуація зміниться, коли у нас з Миколою будуть діти. Але зараз ми з свекрухою тримаємо якусь дистанцію між собою.

Микола ж, на мій превеликий подив, своїй матері не дзвонить сам ніколи.

Ну от якось не тягнеться він до неї зовсім, чи що. Свекруха завжди дзвонила сама своєму синові, я вже звикла до цього, а тут щось останнім часом перестала.

– Ти з матір’ю давно розмовляв?, – вже я сама запитала в свого чоловіка.

– Я? Не пам’ятаю навіть коли з нею останній раз спілкувався. Можливо, десь пару тижнів тому, коли вона сама мені телефонувала, – відповів якось сухо Микола мені. – А можливо, навіть і більше часу пройшло, відколи ми не говорили з нею? Треба подзвонити, напевно. Зателефоную їй згодом, як матиму час.

Це «треба зателефонувати» тяглося ще кілька тижнів, а потім з’ясувалося, що свекруха, виявляється, дуже образилася.

– Два місяці не телефоную – і хоч би хтось хоч один раз згадав про мене, – ледь не плаче вона. – Є я десь взагалі, чи ні? Усім все одно! Ніхто і не дізнається, не поцікавиться мною, і не пошкодує мене, якщо щось трапиться зі мною.

Свекруха дуже образилася на мене і на чоловіка мого, але бачу, що на мене вона особливо ображена. Але я тут при чому?

Чоловікові своєму я не нянька, він доросла людина. Дзвонити свекрусі сама теж великого бажання не маю. Це не свято якесь, не Новий рік, не день народження.

І тим не менше свекруха ображається, що її всі забули, а я, всупереч всім логічним доводам у себе в голові, відчуваю почуття провини.

Тут ще й мама моя мені стала докоряти.

– Ну в якійсь мірі свекруха права, я трохи її розумію, бо я теж мати, – сказала мама мені. – Вона людина літня, хіба мало що. Візьміть за правило – дзвонити їй раз в кілька днів!

Я ж то тут причому. Нехай Микола їй дзвонить. Вона ж його мама, а не моя. Чому я повинна про це його просити постійно?

– А ти йому нагадуй! Чоловіки про такі речі не пам’ятають, в них інші справи в голові. І наполегливішою будь. Це «так, треба б подзвонити». Треба тобі бути трохи рішучішою – нехай бере телефон і набирає номер матері, слідкуй за цим, адже ти сама скоро будеш матір’ю, тоді добре зрозумієш, як виростуть діти.

Але я до кінця так і не розумію, чому я маю це робити, якщо чоловік сам не хоче?

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page