fbpx
Життєві історії
Два місяці тому я приїхала з заробітків з Іспанії, адже не стало чоловіка. Петро був доброю людиною, мало не все село прийшло обідати. А через пару днів діти стали запитувати мене, коли я знову поїду, я сказала, що хочу залишитися в Україні, бо грошей вже трохи заробила. Тоді син з донькою попросили мене жити в літній кухні, бо в хаті їм мало місця

Я з чоловіком Петром жила дуже добре, він у мене працьовитий і старанний. В селі, звісно, роботи завжди багато, але Петро справлявся з усім. ще й час для мене завжди знаходив.

Загалом, я рахую, що мені пощастило дуже з чоловіком, тому вважала, що в нас дуже хороша сім’я.

З Петром ми маємо двоє діток: синочок та донечка наша.

Мій чоловік був зразковим сім’янином, а що вже діток наших любив, то й не передати.

Чоловік багато не заробляв, особливо, не заробляв, великих статків ми не мали. Але Петро дуже дбав про дітей, хотів, щоб у них все було, старався для них, часто приділяв їм час і, не дивлячись на те, що працював багато, завжди і пограється з ними і погуляє.

А 10 років тому Петро занедужав, щось серйозне було, працювати, особливо, не міг, як раніше.

Для нього це усвідомлення досить таки важким було, адже він звик гарно забезпечувати свою сім’ю.

Діти тоді наші в школу ходили, якраз такий вік, що їм потрібна допомога та підтримка, потрібно на ноги ставити дітей.

Петро став хвилюватися, мовляв, як далі будемо жити, картав себе, що не може заробити, як раніше, і допомогти своїй сім’ї.

Тому я прийняла рішення їхати на заробітки в Іспанію.

Там я працювала 10 років.

Спочатку мені, щиро кажучи, дуже важко було, адже самі розумієте, я проста жінка зі звичайного українського маленького села, а тут велике місто, інша країна, інша мова і чужий мені побут.

Але згодом я так звикла, розуміла, що маю допомагати сім’ї.

Гроші я висилала своїм дітям і чоловікові.

Петро трохи робив ремонт в хаті, трохи відкладав гроші для нас, а діти навчалися, мали гроші на свої потреби.

Я дуже раділа, що можу допомогти своїй сім’ї і Петро вже не так хвилювався.

А згодом, на жаль, Петра не стало і два місяці тому я повернулася з Іспанії додому, щоб провести Петра.

Ми все зробили, як годиться. Петро був хорошою та доброю людиною, на обід прийшло ледь не пів села.

Минуло пару днів, а діти запитують мене, коли я поїду в Іспанію назад.

А я сказала, що вже нікуди їхати не збираюся, грошей у мене трохи є, та й Петро чималу суму відклав, тому мені вистачить на життя.

Я збиралася працювати в шкільній їдальні, тому знала, що й робота і вдома буде, тому вже й не хвилювалася.

А діти мене стали просити, щоб я їхала ще на заробітки, заробила або їм на квартири, або собі на крему хату, бо нам усім тісно буде в хаті одній, хоча вона чимала.

Майже два місяці, після того, я ночую і літній кухні, щоб дітям в хаті було місця достатньо, добре, що Петро зробив тут гарний ремонт, провів воду, грубка тут є.

Але кухня є кухня.

Мені шкода дітей, але їхати за кордон зовсім не хочеться.

А нещодавно до мене хрещена мати в гості прийшла. Тітка Василина дуже здивувалася, коли дізналася, що я не в хаті живу, а запросила її в літню кухню.

Сама пішла до хати і стала дітям розказувати, що в них совісті немає, а якби вони були вдячними дітьми, то самі б звільнили хату для матері. І стала заносити мої речі до зали.

Тітка Василина пояснювала, що я маю жити в своїй хаті і не попускати дітям, бо на старості років вони геть виженуть мене.

Зараз я в хаті живу, діти по-іншому стали ставитися до мене. Але ще ображаються дуже обоє, що тітка такого їм наговорила. А мені на душі теж не добре, не хочеться їм заважати.

Як мені бути не знаю, щоб моя сім’я добре жила.

Можливо, дійсно, варто поїхати на заробітки, щоб дітям купити квартири і усі щасливо і дружно жили між собою?

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page