Можливо досить таки багато жінок і не зрозуміють мене і те, як я живу, але я хотіла вилити душу вам, щоб отримати якусь пораду, або підтримку.
Справа в тому, що я вийшла на пенсію десь майже два місяці тому.
Робота у мене була дуже хороша, вона мені подобалася, а це буває не у всіх, але на заслужений відпочинок вирішила піти вчасно.
Я дуже хотіла зайнятися своїми улюбленими справами, на які ніколи не вистачало часу, думала, що зараз він з’явиться.
Я завжди мріяла, що вийду на пенсію і буду цілими днями займатися рукоділлям, гуляти, відпочивати в парку, гостювати у своїх дітей.
І ось, я два місяці просто сиджу вдома.
Ви думаєте, я хоч щось змогла зробити із задуманого мною? Як би не так!
Мій чоловік з поступливої і доброї людини враз перетворився просто на якогось домашнього наглядача.
Він постійно придумує мені якісь страви, які вимагають тривалого процесу приготування.
Ну, розумію там іноді попросити щось смачненьке приготувати, якусь його улюблену страву.
Але кожен день – це просто перебір вже, він постійно просить, щоб щось йому нове та смачненьке я вигадала, бо маю багато вільного часу на все.
Раніше я за ним такого не помічала. хоча ми з Михайлом багато років у шлюбі живемо.
Мій чоловік практично все життя пропрацював на керівних посадах.
Я дуже добре розумію, що він звик роздавати вказівки скрізь і всім.
Але це вже залишилося в минулому. Чого заради він вирішив, що тепер я повинна догоджати тільки йому?
У мене якесь таке враження складається, що чоловік просто думає, якщо я сиджу вдома, то маю весь свій час присвячувати лише йому одному.
Кожен наш вечір закінчується вигадуванням для мене роботи на завтра.
Михайло просто починає відкривати інтернет та вишукувати в ньому страви, які мені потрібно приготувати завтра, звісно, що обирає це все на свій смак.
Раніше, коли він працював, таких проблем з ним ніколи у мене не було, якось було все по-людськи, він розумів, що я втомлююся, тому їли завжди те, на що у мене вистачало часу приготувати.
Повертаючись, додому після роботи, чоловік спокійно мив руки та сідав вечеряти те, що я йому на стіл поставлю, на що у мене вистачає грошей.
Ніяких завдань він мені не ставив ніколи, завжди все розумів і шкодував мене, просив, щоб більше після роботи відпочивала. Їв те, що я приготувала.
І ніяких подібних настанов собі не дозволяв ніколи.
У мене, правду кажучи, ще досить таки міцне терпіння.
Але всьому є якась розумна межа і це зрозуміло.
На мої претензії з питання перебору з вказівками, чоловік так спокійно робить мені зауваження, що мені все одно нічим зайнятися, адже я маю багато вільного часу, бо тепер на роботу не ходжу.
А так і я при ділі, і йому приємно від того!
Ні, ну ви бачили таке?
Це я то байдикую? Я ж весь час, не дивлячись на те, що сиджу вдома, щось прибираю, перу, займаюся домашніми справами, адже вся хатня робота лише на мені.
Так це він цілими днями тільки те й робить, що переглядає всі політичні програми і новини, або читає всі газети, які тільки можна придбати, цілими днями може сидіти в інтернеті.
До речі, за газетами теж я повинна з раннього ранку сходити, поки він ще п’є свій ранковий чай і їсть сніданок, який йому приготувала я.
Загалом, у мене повністю пропало бажання залишатися вдома, спокою у мене там зовсім немає, я весь день маю щось робити, а якщо і захочу відпочити, то мені відразу роботу знайде чоловік.
Я почала думати про працевлаштування на роботу знову.
Так хоч буде можливість трохи відпочити від вказівок і відчути себе нормальною людиною, яку цінують оточуючі.
Останнім часом я почала переглядати оголошення на роботу, хочу собі якийсь підробіток знайти.
Намагалася робити це непомітно, щоб чоловік не побачив цього. Пару днів мені це вдавалося. А потім, він раптово зайшов до кімнати і побачив, що я займаюся пошуком роботи.
І знову почалися моралі, знову мені довелося вислуховувати моралі одні.
Я відчуваю себе школяркою, яку постійно вичитують, тільки не зрозуміло за що.
Чоловік почав говорити, що я хочу займатися чим завгодно, але тільки не власним будинком і ним.
Михайло мені говорив, що я готова піти на роботу, аби не готувати йому і не наводити вдома лад.
Так знаєте, він ще й образитися на мене примудрився! Це взагалі переходить всі межі.
Людина, через яку я втомилася лише за два місяці, образилася за те, що я хочу знову вийти на роботу, щоб відчути себе людиною, а не виконувати усі забаганки його.
Я, хоч і вдома сиджу, але втомлююся дуже через свого чоловіка.
І ось так ми тепер ходимо по колу.
Піти на будь-яку роботу, я зараз просто теж не можу. Здоров’я не дозволяє, вже роки не ті, що колись.
Тому потрібно підшукувати щось підходяще саме для мене, для мого віку, відповідно.
Ну а поки займаюся усіма домашніми справами. Останні дні чоловік більше мовчить, інколи просить мене щось зробити.
Можливо, зрозумів, що залишиться взагалі без страв, і вирішив менше придумувати мені завдань?
Навіть по вечорах не так поводиться як раніше.
Так може не варто мені поспішати і сидіти на пенсії, а ідею з виходом на роботу забути зовсім?
Поки не знаю, як зробити правильний вибір. Я так чекала вже цього відпочинку.
Чоловікові постійно щось не подобається. Але ж я не буду з ним розлучатися на пенсії, не вистачало ще на старості років залишитися самій.
Та й що люди про мене скажуть?
Фото ілюстративне.
