fbpx
Breaking News
– З цим чoловіком у вас нiколи нe бyде дiтей, – oшелешили Іру лiкарі. – Мoже, спрoбувати знaйти для нашої дuтинки біoлогічного тaтка? – запрoпонував pаптом Сергій. Чеpез деякий час жiнці було не до жаpтів: Сергій таки всерйоз убuв собі в гoлову, що вони мoжуть наpодити дuтину від iншого чoловіка. Мaйбутнього тaта для дuтини вибиpали дoвго і пpискіпливо
Цi знаки Зодіаку нiкoли не мають грошей. Вони зaвжди жuтимуть бiдно. Фінансові пpoблeми мають вcе життя
Вітька покuнув Лесю, як тiльки ту випuсали з пoлогового: скaзав, що дaвно любить iншу. Перед тим зо два роки Лара слухала рoзповіді сусідки про те, як Леська хoче зaвaгітніти і нiяк нe мoже, як її благовірний вoзить по доpогих куpортах. Якось увечері Маринка радісно пoвідомила, що подруга наpешті чeкає дuтину. На п’ятому місяці повiдомили, що у Лесі буде xлопчик, і тут же oшелешили: дuтинка надзвичайно xвора. Та жінка у сні сказала, що наpодиться здoрова дiвчинка
Зігpали веciлля і молоді пішли жити до батьків чoлoвіка. Перебpaлися у їхню хату. Та чoлoвік вcе рідше пoчaв приходити додому. Райка спочатку пoбuвaлася, а пoтiм знaйшла вихід
Сeло здивyвалося, кoли Катерину настuрливо пoчала шyкати незнaйома жiнка. – Нe чaсто тепер до Катерини гoсті xодять. А кoлись хoдили. Чолoвіки гoлови за нею скpучували. Тут oдин вiд сім’ї втiк. Люди кaзали: «Петре, oдyмайся. Веpтайся до жiнки і дuтини». Ксеня намaгалася запам’ятати жiнку, яка змaнила, вкpала батька і яку батько любuв усе жuття
Життєві історії
Два місяці тому свекрусі на каpтку двічі прийшла одна і та ж вeлика сyма. – Мої гроші – куди хочу, туди і витрачаю, – нiкого не слухала Анна Антонівна

Два місяці тому свекрусі на картку двічі прийшла одна і та ж вeлика сyма. – Мої гроші – куди хочу, туди і витрачаю, – нiкого не слухала Анна Антонівна

– Славо, радість-то яка. – Ганна Антонівна зателефонувала синові. – Уявляєш: мені тільки що ще раз відпускні прийшли! Премія, напевно. Я обов’язково до вас приїду, не з порожніми руками, зрозуміло. Зараз в банкомат піду, всі гроші зніму. Джерело

– Мамо, не зрозумів? – перепитав Слава, мій чоловік.

– Мені вранці відпускні перевели, я вже зняла сходила. А зараз – ще одне повідомлення прийшло, така ж сума ще прийшла. Треба зняти сходити. Страшно їх на карті тримати. А раптом щось трапиться – що я під матрац засуну? Шматок пластику?

Читайте також: Я завжди думала, що на заpобітках вaжко, та коли повернулася додому, дочка таке втнyла, що краще б я в Iталії зaлишилася

– Мамо, навряд чи це ще одні відпускні.

– А що це тоді, на твою думку? – поцікавилася Ганна Антонівна.

– Мамо, варіантів кілька. Може, у тебе там в бухгалтерії наплутали чого? Ти на роботу дзвонила? Або помилка в банку якась була? А може – збій в програмі. Не думай знімати гроші! І на роботу подзвони!

– Ось ще, буду я на роботу дзвонити. Я, між іншим, в законній відпустці. Їм треба – нехай вони мені і дзвонять. Все, я в банкомат. Даремно зателефонувала тільки. Думала, ти за мене порадієш! – трохи образилася Ганна Антонівна.

– Мамo, не треба! Ти ж розумієш, що це – підсyдна справа? А якщо банк помилився? Гроші, які ти знімеш, або спишуть у тебе з карти, або стягувати через суд будуть. Ти ж не маленька, повинна розуміти, що чудес не буває, і що гроші просто так не з’являються.

– Все, Славо, мені ніколи. Поки що! – Ганна Антонівна кинула трубку.

– Ох, мамо. – зітхнув чоловік, прибираючи телефон.

– Щось трапилося? – запитала я.

Чоловік переказав мені їх зі свекрухою розмову. На мою думку – гроші чіпати не можна. Але, так як моєї думки ніхто не питав, я розсудливо залишила його при собі.

Ганна Антонівна прийшла до нас на наступний день, онучок порадувати за рахунок «звалившихся з неба» коштів:

Ми з дітьми вже стояли одягнені на порозі, збираючись гуляти, коли в двері постукали.

– Здрастуйте, мої хороші. Я до вас – з подарунками. – радісно привітала онучок Ганна Антонівна, проходячи в квартиру.

– Бабуся приїхала! – дочки одразу взялися обіймати гостю. – А ми – гуляти йдемо. Підеш з нами?

– Ні, мої принцеси. Прогулянка відміняється! Бігом в кімнату, дивіться, що я купила! – Ганна Антонівна вручила кожній внучці по важкому пакету.

Дочки схопили дари, скинули взування і втекли до себе в кімнату, розглядати, що ж їм принесла бабуся.

– Ви все-таки Славу не послухали? – запитала я у свекрухи.

– Ось доживе Слава до моїх років – може, і буду слухати. – з посмішкою відповіла жінка. – Мої гроші – куди хочу, туди і витрачаю.

Анну Антонівну ми проводили через пару годин. Дочки подякували бабусю за подарунки і почали знову збиратися на прогулянку.

Тиждень тому.

Ганна Антонівна знову прийшла без дзвінка. Четвертий раз за останній час. Мабуть, це починає в неї входити в звичку. Стогнати свекруха почала з порога:

– Ой, Славчику, що ж таке діється щось? Вони сказали, якщо я гроші не поверну, вони знайдуть причину, щоб мене звільнити! Олена Федорівна, бухгалтерка наша, значить, помилилася, а винна я чи що? Схаменулися, теж мені, ще б через рік з мене гроші трясти почали! Я в сyд піду, якщо мене звільнять! Це незаконно! Олена Федорівна сама мені сказала, що офіційно вони зробити нічого не можуть. А добровільно я їм ні рубля не віддам! Жити-то я на що тоді буду?

– Мамо, ти витратила гроші, які тобі не належали – ось це незаконно. Хоча я тебе просив зателефонувати на роботу. По-людськи, ти не маєш рації. Ти повинна повернути гроші. Якщо погрожують звільненням – все одно звільнять, привід знайдуть і ніякий сyд тобі не допоможе. А тобі до пенсії три роки. Де ти зібралася роботу шукати в твоєму віці? – Слава почав відраховувати свою маму.

– І ти туди ж? – засмутилася Ганна Антонівна. – З чого я їм поверну? Я – після відпустки! Де я тобі візьму 25 тисяч? Де?

Слава дав гроші своєї матері. Тільки для того, щоб її не звільнили. У нас сусідці – 51 рік, і нормальну роботу вона шукає вже рік, а то й більше. Поки тривають пошуки – вона працює вахтером в сусідньому будинку.

І все намагається знайти хоч що-небудь пристойне. Чоловіка у подруги скоротили, він півроку в пошуках. Якщо навіть молодь відчуває труднощі з працевлаштуванням, то що вже говорити про людей передпенсійного віку?

Коли Ганна Антонівна радісно ховала гроші в гаманець, а 25 тисяч – досить велика сума для нашої сім’ї, я у неї запитала:

– І Ви навіть спасибі не скажете?

– За що? Я, якщо ти забула, і на твоїх дітей теж ті гроші витратила. За що ти хочеш почути подяку? – відповіла Ганна Антонівна і відкланялася.

Подумавши на дозвіллі, я прийшла ось до якого висновку: та й чорт з ним, з повною відсутністю подяки, звикнути б вже давно пора. А ось якби Слава не дав гроші своїй мамі, і її б звільнили, то Слава б точно свою маму не кuнув. І сіла б вона до нас на шию, а може, і взагалі до нас би жити заявилася. Так що краще так.

Related Post