fbpx
Життєві історії
Думка про те, що я буду мати хвору дружину, за якою, можливо, доведеться доглядати, дуже мене насторожувала. І коли Олена вийшла з лікарні, я запропонував їй залишитися друзями. Через 10 років я зустрів її на вулиці – красиву і здорову, у неї є сім’я. А я залишився один

Після того, як не стало батька, я жив і живу з мамою. До 30-ти років я так і не зміг знайти ту єдину. Друзі кілька разів намагалися познайомити мене з хорошими дівчатами, всі думали, що я одружуся. Але кожного разу я просто боявся зробити крок, змінити щось у своєму житті. Та й мама не наполягала. Зазвичай знайомства тривали від декількох тижнів до декількох місяців і закінчувалися нічим.

І ось одного разу я познайомився з Оленою. Дуже красива дівчина. Добра, розумна, господарська. Ми обмінялися телефонами, після чого почали зустрічатися. Ходили в кіно, в кафе, просто гуляли і розмовляли. Було мені вже 30 років. Мама, як завжди, нічого не говорила.

Прозустрічалися ми так з Оленою майже рік. Я дуже звик до неї. Олена бувало залишалося у нас вдома ночувати, почала допомагати мамі по господарству. Ну, думаю, доля. Буде у мене сім’я, діти, як у людей. І раптом одного разу, коли Олена була зі мною, їй стало погано, викликали швидку. Олена лягла в лікарню, лікарі давали невтішні прогнози.

Я чесно ходив до неї в лікарню, підбадьорював, посміхався, а сам, в душі, не мав ніякого спокою. Весь час думаю, як я з нею, з хворою, ціле життя жити буду. А раптом вона постійно буде хворіти, або якщо вона не зможе народити дітей, або ситуація погіршиться в якийсь момент і я залишуся з дітьми або просто вдівцем.

Така перспектива здалася мені гіршою, ніж перспектива самотності. Думка про те, що я буду мати хвору дружину, за якою, можливо, доведеться доглядати, заполонила мене повністю. І коли Олена вийшла з лікарні, я тихенько звів наші відносини до нуля, мотивувавши, що не зможу ділити себе між дружиною і матір’ю і запропонував їй залишитися друзями.

Ще не якийсь час після цього ми телефонували один одному, але дуже недовго. Ми розійшлися і про подальшу долю Олени я нічого не знав. А от у мене з іншими жінками нічого не виходило. Напевно, я таки був закоханий в Олену, тому що я всіх наступних жінок став мимоволі порівнювати з нею, але зателефонувати їй не міг, боявся.

І ось 10 років потому випадково зустрів мою Олену на вулиці. Здорова, квітуча, поруч з нею син років восьми-дев’яти. Мені так гірко стало. Постояли, поговорили кілька хвилин, і вона побігла додому, до чоловіка. А цим чоловіком міг же бути я.

Напевно, так мені і треба. Буду доживати свій вік на самоті. Я зробив вибір і тепер за нього розплачуюсь. Напевно, якщо любиш людину, не потрібно думати ні про які труднощі, потрібно просто бути з нею. Але в моєму випадку, вже нічого не виправити. Я думав, що знайду кращу, але в результаті втратив єдину любов.

Фото ілюстративне – aif.

facebook