Зрозумівши, що далі так тривати просто не може, Михайло сказав дружині все, що було у нього на душі. Віра після цього зібрала речі і зачинила двері із зворотного боку. Їхній шлюб підійшов до кінця, як би він не старався зберегти його.
Чоловік подивився на свою обручку і почав знімати тепер уже непотрібний атрибут сімейного життя. Шкода, що не можна було ось так же легко розірвати коло, по якому він ходить. Чоловік не мав сил, якась непробудна порожнеча заповнила його душу. У свої 37 Михайло відчував себе на всі 55. Усе через події останнього року. Але в цьому не було його вини. Це лише збіг обставин. У нього занедужала мама. Батька не стало ще багато років тому. Він єдина дитина в сім’ї. Всі турботи про маму лягли на його плечі.
Але чоловік і не збирався уникати відповідальності. Спочатку він запропонував дружині взяти маму до них. Але Віра відмовилася:
– Твоя мама завжди недолюблювала мене. Уявляєш, як нас на одній території. Я розумію все. Вона твоя мама. Ти єдиний син і подбати про неї більше нікому, а й мене зрозумій.
– Віра, я не кину маму!
– І не треба. Давай наймемо доглядальницю, яка забезпечить постійний професійний догляд. А ми кожен день будемо відвідувати Марію Петрівну. Та й їй самій краще буде вдома, ніж у нас.
Медсестра доглядала за жінкою тільки з ранку і до вечора. Після роботи Віра з Михайлом провідували маму, а на ніч Марія залишалася одна. Але невдовзі стало зрозуміло, що маму не можна залишати вночі на самоті.
Михайло попросив Віру залишатися у мами по черзі з ночівлею. Дружина відмовилася ходити до свекрухи. Допомоги чоловікові чекати було ні від кого. А потім і доглядальниця відмовилася працювати. Нічого не залишалося, як забрати маму до себе, наперекір дружині.
Віра була молодшою за Михайла на 7 років. Одружилися вони 10 років тому і жили весь цей час непогано. Але зараз дружина відмовилася сидіти зі свекрухою. Більше того, вона сказала чоловікові, щоб той для своєї мами знайшов якийсь пансіонат.
– Що ти таке кажеш? Це ж моя мама! – пробував пояснити Михайло.
– Це не мій обов’язок – доглядати за нею, – продовжувала Віра.
Михайлу довелося взяти все на себе. А Віра зібрала речі і пішла. Так вони розлучилися. Однак життя тривало. І потрібно було думати, що робити далі. Михайло шукав нову доглядальницю.
Нову доглядальницю мами, з якою він домовився по телефону, звали Оксана. Це ім’я викликало у Михайла суперечливі почуття, тому що колись він був закоханий в одну дівчину, Оксану. І все життя це ім’я викликало у нього сумні спогади про перше нерозділене кохання.
На наступний день Михайло з нетерпінням чекав доглядальницю. Коли у двері подзвонили, він якраз годував маму. Відкривши двері, він не повірив своїм очам – перед ним стояла та сама Оксана – дівчина, про яку він колись мріяв. Звичайно, вона змінилася, але він одразу впізнав її. Вона його теж його впізнала. Михайло навіть не здогадувався, що колись теж їй подобався.
Оксана приходила щодня через кілька годин після того, як Михайло йшов на роботу. Оксана відразу знайшла спільну мову з Марією Петрівною. А Михайло тепер поспішав з роботи додому, тому що кожен день він міг бачити Оксану.
Одного разу Михайло запропонував їй залишитися на каву. Вона погодилася. Вони розговорилися, і Михайло з’ясував, що Оксана не заміжня. І навіть ніколи не була.
Михайло став помічати за собою, що постійно думає про Оксану. Він не міг знову втратити її.
Минув рік.
Віра знала, що Марії Степанівни недавно не стало. І вирішила, що тепер нічого не заважає їм з Михайлом бути разом. Тепер вона шкодувала, що наполягла на розлученні.
Додому до колишнього чоловіка вона не наважилася піти, тому останній місяць намагалася влаштувати випадкову зустріч. Чоловік ходив по торговому центру. Віра зрозуміла – ось прекрасна можливість. Вона попрямувала йому назустріч в надії, що зможе все повернути.
Але Михайло спокійно поставився до зустрічі з колишньою дружиною. Він мовчки дивився, чекаючи, що буде далі. Вона вже плавно збиралася підвести свій монолог до їх можливого возз’єднання, як раптом поруч з нею пролунав жіночий голос і вона побачила Оксану.
– Познайомся, це моя дружина – Оксана, – сказав він Вірі.
Віра була розчарована, вона зрозуміла, що запізнилася з примиренням і повернути Михайла не вийде. Своє щастя вона сама відпустила.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
