Нещодавно Ірині Сергіївні зателефонував син, але вона навіть не хотіла його слухати. Скільки разів бідна жінка просила його приїхати, але все даремно! А тепер, коли матері добігають дні, з’явився такий любий нею син, на якого вона мала стільки надій та сподівань.
Його звуть Іван, а мама, навіть коли він був вже геть дорослим чоловіком, завжди кликала його Іванком, як зовсім маленького хлопчика. Йому 37 років. У нього сім’я, і вони вже багато років живуть окремо від матері.
У дитинстві батьки його шанували, в усьому догоджала, адже це була єдина їх радість та надія. Мама і тато любили свого довгоочікуваного сина, купували все, що попросить, робили все, що він захоче. Батько іноді намагався його насварити, коли Іван геть переставав зважати на зауваження матері, але той відразу ж бігав до мами, адже знав що вона такого ніколи не дозволить. Ірина Сергіївна завжди забороняла чоловікові сварити Іванка, говорила: “Він же дитина, не можна, от коли підросте, все сам зрозуміє”. Але це сказалося на його вихованні, поваги та щирої любові до батьків у нього не було.
Він знайшов собі дружину, нехай і не красуню, але поступливу. Вона готова була на все заради свого чоловіка, аби лишень він був усім задоволений. Готувала, прибирала, прала, працювала. Одним словом, служниця безкоштовна, та й годі.
Дружина весь день працювала, а чоловік сидів удома. 2 роки працював на якісь фірмі. Ходив на роботу лише в білосніжних виглажених сорочках, навіть туфлі йому чистила дружина, потім він дуже втомився, і відразу звільнився. Навіщо працювати, якщо дружина все одно дає гроші? Та й жили вони в квартирі дружини, яка дісталася їй від бабусі.
Минали роки і Іван став забувати про батьків. Не дзвонив, не приходив. Мати постійно, майже щодня, телефонувала, просила відвідати батька, коли він лежав в лікарні. Та іван жодного разу не з’явився, навіть коли батька не стало, він в село не приїжджав.
Поступово здоров’я Ірини Сергіївни почало погіршуватися. Вік, все-таки чималий вже. За весь цей час, поки вона лежала, Іван тільки один раз приїхав до неї, і то попросив гроші на нову машину. Любляча мати віддала своєму єдиному синові останні заощадження, що залишилися у неї, він її так гарно просив, обіцяв щовихідних з дружиною приїжджати і город навесні посадити. Але як гроші взяв, дорогу до матері знову надовго забув.
Мати довго мовчала, а потім змирилася, що на сина надії немає. Стала шукати собі помічницю, щоб допомагала їй у всьому. У неї була сусідка. Донька цієї сусідки якраз недавно закінчила університет і працювала соцпрацівником. Звали її Олена. Старенька якось покликала її до себе і мовила:
– Оленко, донечко, мені потрібна твоя допомога. Можеш раз на тиждень купувати мені продукти і привезти до мене додому? Я буду платити за це тобі. Вибачай, що прошу про таке, але хоч маю рідну дитину, а залишилася самотньою на старості.
– Ви що, Ірино Сергіївно, звичайно допоможу. І гроші мені не потрібні. Я вас знаю багато років, незручно мені у вас копійки ті відбирати, я все зроблю – мені не важко.
Відтоді Олена стала допомагати старенькій сусідці. Вона прекрасно знала про її стосунки з сином і перeживала за літню жінку.
І так з часом Оленка стала для Ірини Сергіївни справжньою помічницею і розрадою: купувала продукти і ліки, готувала їжу, прибирала вдома і іноді гуляла з нею у дворі. Літня жінка вважала її за рідну донечку, так чекала того дня коли прийде Оленка, і навіть не через допомогу, а просто тому, що полюбила чужу донечку, як свою рідну.
І Ірина Сергіївна за добре серце Оленки написала заповіт і залишила цій дівчині свій будинок. Олена не хотіла приймати цей подарунок, але старенька була налаштована рішуче. Вона навіть заплакала, і сказала, що це її остання воля, вона хоче знати, що не даремно життя прожила, і все майно пристаралася, хоче, щоб воно дісталося людині, яка все життя їй буде вдячна за добро, адже син і жодного разу не подякував матері.
Дізнавшись, що мати залишила свою квартиру незнайомій дівчині, Іван зателефонував матері з претензіями:.
Ірина Сергіївна уважно вислухала Івана, а потім впевнено та твердо мовила:
– Що заслужив, те й отримав, сину. Більше до мене не приїзди, не проси нічого.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне – groupgt.ru
