Я ростила свого сина в любові, намагалася забезпечити його по максимуму. Зараз мені 56 років, я свекруха і бабуся п’ятирічного онука. Але відколи син одружився, я його не впізнаю. Невістка відразу почала встановлювати свої закони, і син слухався її.
Наприклад, Леся, дружина мого сина, відразу після весілля встановила правило – я можу приходити до них тільки в неділю, і лише за попереднім запрошенням. Я була дуже здивована, адже квартира, в якій вони живуть, належить нам з чоловіком. І вона не дісталася нам у спадщину, ми купили її в кредит.
Я розуміла, що жити з молодими не найкраща ідея, тому подбали про окремий куточок для сина. Передбачалося, що син частково оплачуватиме її, але цього так і не сталося. Для цього були цілком справжні та поважні причини – син втратив роботу, а на новій у нього була менша зарплата. Але факт залишався фактом: сім’я сина жила у майні, що належить нам, і фактично за наш рахунок.
Далі події розгорталися за знайомим усім сценарієм. Моє обурення та мої спроби «допомогти» призвели до погіршення стосунків у молодій сім’ї та практично припинили спілкування між сином та нами з чоловіком.
Одного разу я вирішила піти до сина в суботу без запрошення, вареників наліпила, думаю, пригощу дітей, так невістка мені двері не відчинила, хоча я знаю, що вони були вдома.
Мені так прикро стало, що я вирішила не допомагати їм більше, як так – мене не пустити в мою ж квартиру. Приїхала додому, почала скаржитися чоловікові, а він став на сторону молодих. Каже, нема чого тобі до них ходити, правильно зробили.
Я образилася, ми не спілкувалися кілька тижнів, я потім я зрозуміла, що таки неправильно себе поводила. Я вчинила порушення кордонів молодої сім’ї (не важливо, що вони жили в квартирі, що належала мені, будинок це був їх). Приходити та робити зауваження щодо чистоти в будинку неприпустимо. Причому немає значення, в якій формі це робити: жарт, питання, порада, пропозиція допомоги, «заподіяння добра» у вигляді непроханої допомоги.
Якщо подумати, моя невістка теж доросла людина та її стандарти чистоти мають таке саме право на існування. І те, за яких умов живе мій онук – це зона відповідальності його батьків, а ніяк не моя.
А ще, я думаю, що не треба було забезпечувати дорослого сина житлом, хай би сам заробляв, тоді і цінував би більше. Це зазвичай призводить до погіршення взаємин і не дає дитині, що виросла, досягати власного фінансового успіху. Фінансова допомога допустима, але в окремих випадках.
То ж тепер я намагаюся будувати стосунки з сином і невісткою по-новому.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
