Майже відразу після нашого весілля моя дружина Іванка почала мене картати, що я мало заробляю. Вона до заміжжя звикла ні в чому собі не відмовляти, бо її мама-заробітчанка висилала їй чималі суми з Італії.
Я заробляв, але прийти і дати дружині 800 євро в місяць, як це робила її мама до нашого одруження, я не міг. Іванка постійно говорила, що вона незадоволена тим, як я її забезпечую. Тому через 5 років нашого подружнього життя вона теж зібралася їхати на заробітки до мами.
Не розумію, чоло дружині не вистачало. Як на мене, жили ми не так вже й погано, у нас була двокімнатна квартира, яку подарували нам мої батьки, ми обоє працювали.
Проте Іванка завжди хотіла більшого: мріяла про власний будинок за містом і про автомобіль. Вона хотіла, щоб я їхав на заробітки, але я не хотів залишати свою роботу, адже я працював по спеціальності, з перспективою кар’єрного росту. Треба було потерпіти ще кілька років, і я б заробляв не менше, ніж на заробітках за кордоном.
Та чекати моя дружина не хотіла, вона любила повторювати, що жити треба тут і зараз, а не чекати на кращі часи. Тому Іванка сказала, що поїде заробляти сама.
Я був проти, але дружина мене не послухала і поїхала. В Італії вона була п’ять років. Повернулася з великою сумою грошей, я теж за цей час щось склав. Ми вирішили купити будинок, про який так довго мріяли. Згодом у нас народилася донечка, ми були щасливі, поки одного разу я випадково не дізнався, що на заробітках дружина мені зрадила.
Після того, як я про це дізнався, спочатку я пережив три дні пекла, а потім наче відчув полегшення. Я зрозумів, що не відчуваю більше взагалі нічого, часом мій новий стан мене навіть лякав.
Ми важко розлучалися. Іванка плaкала, просила зрозуміти і пробачити і дати шанс все виправити, переконувала мене, що все це несерйозно, на чужині всяке буває, доводила, що досі любить лише мене одного.
Пробачити я не зміг, я викреслив її і наш шлюб зі свого життя. Почав жити по-новому. Але я навряд чи можу назвати це в повній мері життям. У мене є робота, захоплення, хобі, у мене є рідні і близькі люди, друзі, але закохатися я так більше і не зміг, так само, як і подолати цей стан до кінця.
Щоб поставити для себе крапку в цій історії, я думав і намагався розібратися чому все так вийшло, але придумати нічого не зміг. Та й навіщо пояснювати зраду, дружина зрадила найсвятіше, переступивши через сім’ю.
Друзі і родичі мені кажуть, що я сам винен, мовляв, треба було самому їхати на заробітки, а не відпускати дружину. Але ж хто знав, що все так недобре закінчиться?
Ми розлучилися, але є кілька проблем. Будинок, який ми будували разом, ми і досі не можемо поділити. Донечки шкода, я з нею бачуся рідко. Іванка не перестає сподіватися, що мені перейде, я її пробачу і ми знову будемо жити разом. Але я так не думаю, тому що не бачу нашого майбутнього.
І хоч мені дуже сумно і самотньо, та я переконаний, що все що не робиться – робиться на краще. Немає сенсу шкодувати про те, чого вже немає або про те, що могло б бути, а може, могло б і не бути. Жити потрібно тут і зараз. Цінувати те, що є, і не витрачати час на погане і на мрії і мрії, яким не судилося здійснитися.
Іванка щодня просить мене подумати, каже що давно все зрозуміла, і що дуже кається, а я не можу її пробачити. Думаю, я все зробив правильно.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
