– Ну немає у нас можливості допомогти відразу обом дочкам. Тому ми з ними домовилися з самого початку, – розповідає пенсіонерка Лариса Іванівна. – Що їх, дітей, у нас двоє, а зайва квартира – одна! Тому жити в ній вони будуть по черзі. Спочатку старша на ноги встане, на своє житло накопичить, потім молодша точно так само. А там буде видно. Ми планували в майбутньому здавати квартиру, щоб отримувати надбавку до пенсії.
«Зайву» квартиру Лариса Іванівна отримала в спадок рівно десять років тому. Старшій її дочці, Вірі, тоді як раз виповнилося 26. Віра збиралася заміж і чекала первістка. Молодша дочка, Анна, тоді ще тільки закінчувала школу.
– Так продай ти цю квартиру, якщо вже так хочеш дітям допомогти, і гроші поділи дівчатам навпіл! – радила подруга. – Це буде найкраща допомога. І нікому не образливо!
Але Ларисі Іванівні продавати квартиру зовсім не хотілося. Навіщо дочкам гроші за пів квартири? Житла на них не купити. Чекати, коли підросте і збереться заміж Анна? Але Вірі жити особливо ніде вже зараз.
Тоді Лариса Іванівна з чоловіком і придумали цей, здавалося б, бездоганний план. Спочатку одна дочка поживе, накопичить на перший внесок. Потім вона візьме свою квартиру в кредит і з’їде, а в цю квартиру заселитися молодша сестра. І теж не назавжди, а на певний час, поки на свою не назбирають.
Зібрали сімейну раду – Анна, Віра з чоловіком, мати з батьком – і виклали всім цей план на найближчі роки. Заперечень ні в кого не було. Ключі урочисто вручили зятю, і вже через тиждень Віра з чоловіком переїхали в люб’язно надане батьками житло.
***
Якось дуже швидко пролетіли десять років.
Віра з чоловіком і тепер уже двома синами і раніше живе в тій квартирі. Грошей вони особливо не накопичили – живуть досить скромно, останнім часом у чоловіка проблеми з роботою, почалися непорозуміння ще й через безгрошів’я.
Анні скоро 28, вона живе на орендованій квартирі, зустрічається з хлопцем і збирається заміж. Кілька разів вона вже підходила і до батьків, і до сестри з питанням – коли настане її черга жити в квартирі. Віра відводила очі, Лариса Іванівна розводила руками і вмовляла молодшу дочку почекати ще трохи.
Але тепер відкладати вже нікуди – Анна чекає дитину, вони з молодим чоловіком подали заяву в РАЦС.
– Загалом, ми з чоловіком подумали, і вирішили – справедливо буде пустити в квартиру зараз Анну, – розповідає Лариса Іванівна. – Вірі з сім’єю веліли протягом місяця звільнити житло.
– А куди вона поїде?
– Батько сказав, якщо зовсім нікуди – ну, може прийти до нас в нашу двокімнатну квартиру. Але, зрозуміло, тільки вона з дітьми. Чоловік її нехай йде куди знає.
***
Віра дуже ображається на батьків.
– Так, ми не змогли накопичити грошей! – дзвінким від образи голосом розповідає Віра. – Ми намагалися! Але з двома дітьми не так то це просто. То одне, то інше. Але батьки що, краще, чи що? Якби вони свої квартири купили, хоч одну, можна було про щось говорити. А так…
Їхати Вірі з сім’єю особливо нікуди. Можна зняти квартиру десь на окраїні міста, але що тоді з дітьми? У своєму районі вони прив’язані до садка, школи. Це не так-то просто – знятися з насидженого місця і відправитися кудись.
– Батьки все неправильно придумали! – ображається Віра.
Чому б молодшій сестрі чи не пожити на зйомній квартирі? Дітей у неї поки немає, а коли буде – яка різниця новонародженому, де жити?
Проблема ще й у тому, що зараз у неї не найкращий період у відносинах з чоловіком. Розлучатися Віра не хоче.
Фото ілюстративне – ria.