Леся йшла на роботу не поспішаючи, просто насолоджувалася останніми теплими днями. Аж раптом вона побачила, як з сусіднього під’їзду вийшла її подруга дитинства, Галина. Леся дуже здивувалася, адже знала, що останні років 15 Галина в Греції на заробітках, а про свій приїзд подруга не попередила.

Жінкам зараз по 55 років, Леся виглядає значно молодшою, а от Галину життя трохи що називається зносило. Вони разом росли, разом вчилися, потім приблизно одночасно заміж виходили.

У Лесі добрий чоловік, який завжди непогано заробляв, один синочок у них, тому і цвіте жінка як квіточка. Галина з чоловіком теж жили непогано, але не так заможно, як би хотілося. Ростили двох донечок, та чоловік завжди хотів сина.

Леся добре пам’ятає, як під час святкування свого 40-річчя Галина світилася від щастя і зізналася, що дитину чекає, довгоочікуваного сина чоловікові подарує.

А потім було розлучення, її Василь знайшов собі 25-річну, і вона теж дитину чекає. Галині і дітям залишив їхню квартиру і погодився платити невеликі аліменти, яких ні на що не вистачало. Леся тоді як могла підтримувала подругу, чоловік навіть не прийшов подивитися на сина, коли той народився.

Допомагати з дітьми Галині приїхала з села її мама, яка потім сама запропонувала доньці їхати за кордон, щось заробити, поки та має сили дітей глядіти. В принципі, старші доньки вже виросли і допомагали бабусі з маленьким братиком, а Галина подалася в Грецію.

Відтоді минуло 15 років, син Галини уже школу закінчує, а дочки давно заміж повиходили, внуків подарували, от заради них усіх і гарує Галина. Леся подумала, що подруга повернулася через літню маму, але дуже здивувалася, коли почула справжню причину приїзду Галини.

В руках у жінки був повний пакет продуктів, виднілася також баночка з бульйоном.

– Я до Василя свого в лікарню біжу, – ніби соромлячись сказала Галина.

– До Василя, – ніби не почула і здивовано перепитала Леся.

– Так, він важко захворів, розумієш, йому моя допомога потрібна, – почала виправдовуватися Галина.

– А де ж його молода дружина, – не могла спинитися Леся.

– Не потрібен їй немічний Василь, – опустивши очі пояснила Галина. – А мені він не байдужий, бо ж ми з ним 20 років прожили, він батько моїх дітей…

Подруги попрощалися, Галина обіцяла знайти вільну хвилинку, щоб зайти до Лесі на каву. Леся дивилася вслід подрузі, яка несла важку сумку, і напевно гроші на лікування теж давала вона, людині, яка так її зрадила. Що це? – думала Леся. Людяність чи таки дуpість?

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.