Я, як хороша мама, мріяла, щоб моя донька вдало вийшла заміж і була щасливою. У мене самої особисте життя зовсім не склалося зовсім – розлучилася з батьком моєї дочки багато років тому, коли їй було всього лише п’ять років.
Потім я вийшла ще раз заміж, народилися у мене два синочка – двійнята, але і з другим чоловіком життя не дуже склалося, ми то розбігаємося з ним, то знову все добре і живемо разом. Я вже так втомилася з ним, він не дуже добра людина. А живемо ми всі разом в двокімнатній квартирі, в тісноті, місця зовсім мало.
Дочка моя виросла справжньою красунею, я знала, що вона знайде собі хорошого чоловіка. Не зовсім гарна приказка, я вважаю: “Не родись красивою, а родись щасливою”, перш за все дівчині потрібна красива зовнішність, тоді і щастя буде, як би ви до цього не відносилися, але це правда. Дійсно, так воно і є в житті.
Стала моя Іринка зустрічатися з Данилом: гарний, та ще й з багатої сім’ї. Батько у нього якийсь вчений, раніше у вищому навчальному закладі престижному викладав, там його шанували та поважали, а зараз бізнесмен успішний. Сім’я зятя збудувала собі добротний будинок за містом, такий шикарний: високий, яскравий з ландшафтним дизайном у дворі, альтанкою, гойдалкою, басейном, загалом все зі смаком і дорого дуже.
Навіть лазня є, незважаючи на те, що в будинку є ванна-джакузі, душова кабінка і два туалети. Я в таких будинках ніколи ще не була, у моїх знайомих та родичів такого немає, тому мені ніде було це все побачити. Дійсно, таку красу я побачила вперше.
Сваха не надто була рада тому, що її син вибрав мою дочку: мовляв, немає у Ірини ні вищої освіти, вивчилася всього лише на кухаря, сім’я не така багата, як у них, та й взагалі наша родина їм зовсім не рівня. Як вона сказала своєму синові: “Так, красива у тебе наречена, ну і що? Хіба лише в цьому справа?”
До речі, моя донька дуже хороша людина, це правда – вона добра та скромна. Це теж важливо для жінки, хоч це і не видно очима, але відчувається дуже, в житті з такою людиною просто і легко. Загалом, Данило вирішив, що вони з моєю донькою одружаться, молоді подали заяву до РАЦСу, і ми відгуляли гарне весілля. З мого боку я подарувала молодим лише 2 тисячі гривень, у мене більше не було, а так ніде правди діти – мої свати вклалися в ресторан і другий день гуляння зробили у себе в будинку. Дуже великі гроші на все пішли.
А вже на другий день весілля я і побачила цей їх величезний будинок: перший поверх – величезна кухня, санвузол, коридор, гардеробна, і широченна вітальня, яка суміжна з батьківської спальнею. Другий поверх – це хол, санвузол і дві великі окремі кімнати: зятя і його молодшого брата. А на вулиці широка шикарна тераса, там так гарно все зроблено, зі смаком.
Я впевнена була щиро в тому, що кімната зятя буде для молодих. Але я дуже помилялася на рахунок цього, про це навіть ніхто й не думав: всі наміри з’ясувалися на третій день весілля, в неділю, коли зібрався вузьке коло родичів нареченого і нареченої. Виявилося, що молодим у цьому великому будинку місця немає, тут їх не чекають і навіть думати про те, що вони тут житимуть, ніхто не хоче. Батько Данила вирішив переобладнати кімнату свого одруженого сина до свого кабінету! Уявляєте – попросити шукати собі інше житло дітей заради кабінету. Я про таке навіть подумати ніколи не могла, вони ж заможні люди.
Я сиджу, після всього почутого, Кажу: “І куди ж тепер діти наші підуть жити? У мене взагалі такий смуток на душі, адже мені немає куди їх до себе взяти: двокімнатна квартира з двійнятами”. Про чоловіка я навіть не казала, його на весіллі не було – знову десь вдома тиждень немає його, і я вже не знаю, зійдуся чи з ним, чи вже ні. Але і все одно – моя двокімнатна квартира дуже мала для проживання двом сім’ям, а в будинку сватів місця дуже багато. Але сват мій якось так серйозно і рішуче сказав: “Я від батьків пішов в самостійне життя у 18 років, сам навчався всьому, сам працював, сам всього досяг, ніколи ні на кого не сподівався. І син – якщо одружився, то нехай всі труднощі сам долає, з нуля почне будувати життя своєї сім’ї, тільки тоді з нього буде хороший чоловік та син”. І сваха щось там чоловікові своєму підтакувала, мовляв – правильно, не можна, щоб в будинку дві господині були, бо це не до добра.
Свекри мої, виходить, люди багаті, але дітям допомагати не збираються зовсім. Весілля зробили і все.
Фото ілюстративне.
