fbpx
Breaking News
– Мамо, якщо зі мнoю щoсь тpапиться, iди жuти до мого Славіка. По-моєму, з усіх моїх дiтей, він найдостойніший, хоч по кpові він нам і не pідний. Пpости за те, що не змiг виxовати такими ж Маринку з Артемом. Свекpуха навiдріз вiдмовилася дoглядати стаpеньку мaму свoго чoловіка, та бaбуся зpобила усiм неoчікуваний сюpприз
– Ти ж тiльки з аpмії прийшов, тобі ж всього двадцять років, ще й не пoжив, а вже хoмут на шuю вiшаєш, – загoлосила мати, дізнaвшись, що син xоче одpужуватися. – Так вaгiтна Світлана. Пiсля одpуження сuна, Тамара нe мoгла нiяк зaспокоїтися. І Олег пoвівся на всі нaтяки мaтері, бyцімто дuтина нe йoго. Та дyже скoро Тамара пoшкодувала пpо свiй вчuнок
Кoли розпочнеться зима: погода у жовтні заcмyтить укpаїнців
Наpечений навiдріз відмoвився від наpеченої відpазу ж на другий день пiсля вeсілля. Гості намaгалися його вмoвити. Сваха залuшилися лaятися і розбиpатися, хтo, скiльки витpатив і хтo, скiльки кoму вuнен. Мати наpеченої гoлосила: – Яk ти мoгла? Зaміж збиpалася за Олександра, а дuтя нагyляла від iншого
— Що, знову вдома твій чoлoвік не ночував? — вaжко дихaючи, запитала матір. — А пoтім розповіла Оксані тaкe, вiд чoго в лiкapнянiй пaлаті стало тихо, а жінка на слідуючий день поїхала до батьків у сeло
Життєві історії
Доньці було вісім років. Вона прийшла зі школи, зробила уроки і пішла до подружок на дитячий майданчик. Мабуть, не дійшла – повернулася підозріло рано, відразу прошмигнувши до себе в кімнату. І якби не дитячий плач, не знаю чим би це все могло закінчитись

Доньці десять років, але я ніколи не прошу її гуляти з однорічним братиком. Здавалося б, сама просить, допомогу пропонує. Матвія в коляску посадити, Олені вручити, нехай довкола будинку колесять. Але ні. Боязко після історії дворічної давності. За матеріалами

Я сама в дитинстві кого тільки додому не тягла: кошенят, цуценят, пташенят, одного разу навіть голодного біженця привела. Але Оленка мене переплюнула – вона притягла додому дитину. Чужу дитину.

Доньці було вісім років. Вона прийшла зі школи, зробила уроки і пішла до подружок на дитячий майданчик в сусідньому дворі. Мабуть, не дійшла – повернулася підозріло рано, відразу прошмигнувши до себе в кімнату. І якби не дитячий плач, то хто знає, як довго бідний хлопчина просидів би у нас в квартирі.

Почувши гуркіт і шикання Олени, я відразу пішла до неї. Вона, побачивши мене, відразу спробувала заховати найду за своєю спиною. Я її відсунула, і моментально волосся на голові дибки встало: хлопчик років півтора чи двох, весь в соплях і з брудною чушкою, моментально заспокоївся і подивився на мене зеленющими очима.

– Мама, давай його залишимо! – заговорила дочка.

– Де ти його взяла? – я на мить уявила себе на місці мами цього малюка, але голова все одно закрутилася.

– В колясці близько пісочниці. Мама, він один був. Нікому не потрібний. А нам потрібний! Давай його залишимо! У всіх є молодші братики і сестрички, тільки я одна зовсім одна!

Я схопила дитину, гаркнула на Оленку, щоб вона збиралася. Близько порожньої коляски ми були через п’ять хвилин.

Зеленооке чудо було засаджено в свій транспортний засіб, а ми з донькою почали озиратися по сторонах: ні бабусь, ні дорослих. Було чути дитячий гамір, але дітей теж не було видно. В голову не прийшло нічого розумнішого – я почала крuчати на весь двір:

– Чия дитина загубилася? Загубилася дитина! Хто загубив дитину?

Через кілька хвилин до нас підбігла зграйка захеканих хлопчаків років дев’яти-десяти. Один з них насупився і видав:

– Це мій брат. Він не загубився. Він гуляє.

Читайте також: ВІД ЖІНОК, ЯКІ НАPOДИЛИСЯ ПІД ЦИМИ ЗНАКАМИ ЗОДІАКУ ЧОЛОВІКИ БOЖЕВOЛІЮТЬ. І ХОЧ КОЖНА ЖІНКА ПО-СВОЄМУ НЕЗВИЧАЙНА, ЦІ ДАМОЧКИ ДІЙСНО О-ГО-ГО ЯКІ!

– Де ваша мама?

– Дома. Пішли, Тоха! – хлопчисько діловито взяв візок і відправився в сторону будинку.

Про всяк випадок, ми з Оленою пішли слідом. Близько п’ятого під’їзду старший брат вийняв молодшого з коляски і став підніматися по сходах. Я вирушила за ними.

Розмова з матір’ю не вийшла: я почала їй розповідати про те, що сталося, акцентуючи увагу на тому, що маленька дитина була на вулиці зовсім одна, і що її міг би забрати з собою хтось гірше моєї дочки.

Не втрималася, після такого-то сплеску адрeнaліну, і досить грубо порадила їй не спихувати молодшу дитину на старшого.

– Це не твоя справа! – мамашка грюкнула дверима перед моїм носом.

Два роки минуло. У житті цих хлопчаків майже нічого не змінилося: вони все так і бовтаються вечорами удвох на вулиці, поки їх батьки налагоджують особисте життя в орендованій квартирі.

А ось у мене з’явився пунктик, варто було мені тільки дізнатися про вaгітнiсть: ніяких спільних прогулянок дочки з братом або сестрою без присутності одного з батьків.

Олена – дитина, а як можна примушувати дитину гуляти з дитиною? Їй буде веселіше грати в хованки з подружками, і де гарантія, що вона не забуде про малявку?

Максимум, на що мене вистачає – це залишити дочку з коляскою біля магазину. І то, я мчу між полиць як метеор, намагаючись гнати геть погані думки.

Оленка історію з хлопчиком пам’ятає. Навіть жартує іноді, що наpoдження Матвія – її заслуга. А мені навіть згадувати зайвий раз не хочеться – шкода цих дітей.

Related Post