fbpx

Донька зраділа, коли почула, що я вже хочу вдома залишитися і не повертатися в Іспанію. Але коли я уточнила, що планую заміж виходити і привести в наш будинок чоловіка, доньку мою наче поміняло, вона сказала, що категорично проти цього. – Мамо, ти що, збираєшся привести чоловіка на все готове? – засуджуючи запитала донька. – Ну ти ж привела, – нагадала я їй. – Твій чоловік, при всій моїй повазі до нього, теж не вклав в цей будинок жодної копійки. Та на доньку цей аргумент не подіяв, вона і досі вважає, що я не маю права приводити “діда” до нас додому

Мені 60 років. Так склалося, що у мене є великий будинок, а я не можу привести в нього чоловіка.

Я розлучена давно, маю одну дорослу доньку. Саме заради неї я і поїхала на заробітки за кордон.

Ми тоді жили дуже скромно, все, що у нас було, це однокімнатна квартира, і купу боргів.

Донька університет закінчувала, я розуміла, що ще рік-два і вона захоче заміж виходити. І мене лякала думка, що я нічого не зможу своїй дитині дати.

Тому, коли моя подруга поїхала в Іспанію і стала заробляти гроші, то я теж захотіла їхати, бо розуміла, що іншого виходу виправити наше фінансове становище немає.

Тоді мені було 42 роки. За 18 років я заробила чимало, і втілила головну мрію – збудувала величезний будинок. Я навіть про такий мріяти не могла, але були гроші і ми будували.

Донька заміж вийшла, я раділа дуже, що у мене зять з’явився, бо все ж легше будуватися, коли в хаті є чоловік. Зять і справді дуже старався, я бачила, який він відповідальний, тому я нічого не шкодувала і висилала йому всі свої заробітчанські гроші.

Тепер я вирішила повертатися, бо в мене вже 2 роки триває роман з одним чоловіком. Ми з Остапом зналися ще з молодості, а потім нас життя розкидало.

Два роки тому Остап знайшов мене в соцмережах, ми почали переписуватися. Потім я приїхала додому, ми зустрілися, і відтоді у нас зав’язалися стосунки.

Остап давно вдівець, живе він в будинку разом з сином і невісткою. Вдома йому не дуже добре живеться, він каже, що в невістки дуже лихий характер.

Тому Остап став наполягати на тому, щоб я поверталася додому і щоб ми розписалися і жили разом.

В принципі, я не проти, бо вважаю, що вже достатньо заробила.

І донька зраділа, коли почула, що я вже хочу вдома залишитися. Але коли я уточнила, що планую заміж виходити і привести в наш будинок чоловіка, доньку мою наче поміняло, вона сказала, що категорично проти цього.

– Мамо, ти що, збираєшся привести чоловіка на все готове? – засуджуючи запитала донька.

– Ну ти ж привела, – нагадала я їй. – Твій чоловік, при всій моїй повазі до нього, теж не вклав в цей будинок жодної копійки.

Та на доньку цей аргумент не подіяв, вона і досі вважає, що я не маю права приводити “діда” до нас додому.

– Ми так не домовлялися, треба було собі окрему квартиру купити, тоді і приводити чоловіка, – заявила мені донька.

Я розгублена, просто не знаю, що маю робити зараз. Остап мені подобається, і я не хочу його втрачати.

Чи має право донька так зі мною говорити? Адже, якщо розібратися, то нічого поганого я не роблю. Ну хіба не так?

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page