Відколи моя донька вийшла заміж, вона дуже змінилася, і не останню роль в цьому зіграв її чоловік. Мене вона зовсім не слухає, а я мама, я поганого не пораджу.
Зять мені не сподобався з самого початку, але я мовчала, сподівалася, що все якось вляжеться. Та натомість стало лише гірше, і зараз дійшло до того, що я доньці сказала, що її і дитину я рада бачити в своєму домі, а зять нехай до мене не приходить зовсім.
Марина, моя донька, вийшла заміж у 20 років, коли ще була студенткою. Я була проти, просила її почекати, довчитися, але марно.
Вони з Тарасом розписалися всупереч моїй волі, і відразу перед ними постало питання – де жити.
Зять жив зі своєю матір’ю, вітчимом і молодшою сестрою в однокімнатній квартирі. Туди ж намірився і дружину привести.
Я взагалі не розуміла, як вони там усі вміщаються, куди там ще одна людина? Тому я запропонувала молодим пожити в мене, доки донька навчається.
Але гордий зять заявив, що не хоче на тещі жити. Обіцяв, що кілька місяців поживуть із його ріднею, а потім винаймуть квартиру.
Я тоді дочці запропонувала, нехай хоч вона вдома залишається, поки її чоловік на квартиру зароблятиме. Але вона на таке не погодилася, відповіла, що тоді це вже буде не сім’я, і що вона піде туди, куди скаже її чоловік.
Вони таки пішли жити до свахи в однокімнатну квартиру, але вистачило їх ненадовго. Через місяць вони зняли собі окрему кімнату.
Зять працював в магазині, майже вся його зарплата йшла на оренду, тому дочку продовжувала забезпечувати я: одягала, взувала, купувала косметику і продукти. І все це заради того, щоб вона довчилася, і не кинула навчання.
Після закінчення університету дочка швидко влаштувалася працювати. Зарплата була невелика, я допомагала по можливості. То грошей підкину, то продукти, то одяг куплю.
Марина на місці не сиділа, шукала кращого місця. А ось зятя і так все влаштовувало. На всі питання, чи не збирається він міняти роботу, він відповідав, що краще зараз все одно не знайти.
Через 3 роки після університету донька вже працювала на гарному окладі, почала більше заробляти. Зять як працював там у себе в магазині, так і працював. Там увесь колектив уже тричі змінився, люди йшли шукати зарплату вище, а наш усе сидів.
Пішов зять на кращу роботу лише тоді, коли донька оголосила, що дитину чекає. Дочка пішла в декрет, і тут у них з’явилися серйозні фінансові труднощі – грошей, які заробляв зять, ні на що не вистачало.
Тоді дочка сама попросила мене дати їм притулок на якийсь час. Я погодилася, хоч бачити зятя і не дуже хотіла.
Але з цієї затії нічого не вийшло, разом ми прожили всього три місяці. Грошей у них не було, хоч я не брала ні за продукти, ні за комуналку. Але навіть на себе гроші не вистачало.
Я вже не знаю, що за робота там у зятя була, мені здається, що він просто з дому на весь день кудись ішов, щоби його не чіпали.
У побуті я із зятем не могла вжитися. Він звик, що його обслуговують – їжу накладають, речі прасують, а сам він за собою посуд не помиє та речі у пральну машину не складе. Робила зауваження йому, знехотя, але виконував, а потім Марині говорив, що він не зобов’язаний жіночу роботу робити.
Одного разу, коли він вкотре повечеряв і не помив за собою посуд, я сказала йому, що так не годиться, якщо він живе в моєму домі і за мій кошт, то має виконувати наші правила.
Це його дуже образило, і він сказав, що жодної хвилини більше в мене не затримається. Він пішов, а дочка мене у всьому звинуватила.
Я їй пробувала пояснити, що вона тримається не за того чоловіка, але замість того, щоб мене послухати, вона зібрала дитину, і теж пішла.
Вони з чоловіком повернулися в однокімнатну квартиру до його рідні. Я навіть говорити нічого не стала, нехай сама розбирається, якщо розумних порад слухати не хоче.
Місяць ми з нею не спілкувалися майже, потім поступово почали налагоджувати контакт. Вона почала до мене приїжджати, онуку привозити. Про зятя я нічого чути не хотіла, ми з Мариною цю тему старанно оминали. Але я знала, що вони продовжують жити у сватів, які такому стану справ не раді.
Два тижні тому дочка прийшла до мене із розмовою. Довго м’ялася, а потім попросила пустити їх пожити. Виявилося, що її свекруха попросила їх з’їхати, і то негайно.
Я відповіла, що її саму і дитину я завжди готова прийняти, а от зятя в своєму домі я бачити не хочу.
Марина пішла, попросивши мене ще раз подумати, адже вона хоче зберегти сім’ю. Я її розумію, але на мою думку – там нема що зберігати і нема за що триматися. Тому – нехай вирішує.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
