Коли мені сорок сім років, а чоловікові сорок дев’ять, ми розлучилися. У нас була зразкова сім’я, ми прожили в шлюбі двадцять сім років. Одружилися ще в під час навчання. І я, і Богдан мріяли стати лікарями, то ж вчилися в медінституті. Ще на п’ятому курсі у нас народилася донечка, а через сім років синочок.
Весь цей час я була щасливою дружиною і мамою, Богдан теж завжди був зразковим сім’янином, то ж повірити у те, що він колись від мене піде, я не могла. Жили ми не багато, але і не бідно. Родом ми обоє з села, тому всього завжди добивалися самотужки. Купили двокімнатну квартиру, авто вітчизняного виробництва. Ми обоє працювали лікарями, лише в різних лікарнях. Богдана за його професіоналізм всі дуже цінували на роботі, тому три роки назад, його призначили головним лікарем. Я щиро тішилася його успіхам.
Наші діти теж ніколи не завдавали нам клопоту. В школі вчилися дуже добре, пізніше обоє поступили в столичний університет. Мар’яна вже вчилася в аспірантурі, коли на той же факультет вступив мій молодший син Максим. Діти завжди були доволі самостійними, що дозволяло нам більше приділяти часу своїй роботі. Особисто у мене робота забирала весь вільний час, а потім забрала і чоловіка.
Відомо, що коли чоловік гуляє, останньою, хто про це дізнається, є його дружина. Так було і в моєму випадку, коли все відкрилося, з’ясувалося, що про іншу жінку в житті мого чоловіка знають всі, крім мене. Знайомі перешіптувалися, але боялися мені розповісти правду. І так тривало довгих сім років. Невідомо скільки це все продовжувалося б, якби дівчина ще на той .час мого чоловіка не дізналася, що чекає дитину.
Я і сама не знаю, як я пережила те літо – стільки подій звалилося на мене. Донька ще весною повідомила, що виходить заміж. Як завжди, вона з нареченим все сама організувала, нас з чоловіком просто просила бути присутніми. Ввечері ми збиралися до столиці на весілля до доньки. Богдан чомусь був сумний. Я вже зібрала валізи з необхідними речами і подарунками, а тоді наважилася спитати у чоловіка, що сталося.
Я чекала на будь-що, тільки не на це. Богдан присів, подивився на мене винуватим поглядом і сказав: – Леся чекає від мене дитину.
Від такої інформації я аж присіла. Яка ще Леся? Яка дитина, адже Богданові на наступний рік виповниться п’ятдесят. Ми ще планували його ювілей відсвяткувати в Європі. Я думала, що чоловік жартує.
Богдан завжди був дуже чесною і справедливою людиною. Тому не став приховувати від мене факт про дитину. Я добрих пів години мовчала, бо від несподіванки не могла говорити. А Богдан після паузи сказав: – Ми одружимо нашу доньку і я піду від тебе до Лесі, їй зараз буде потрібна моя допомога і підтримка.
Як потім вияснилося, Леся – лікарка, яка працювала разом з моїм чоловіком. У свої тридцять три ще жодного разу не була одруженою. Роман вони таємно крутили вже кілька років, поки не дізналися про дитину. Цей факт штовхнув мого чоловіка на більш кардинальні кроки, він наважився піти з сім’ї.
Богдан сказав, що він вдячний мені за 27 років спільного життя, але він покохав іншу. З нею він відчуває себе дуже комфортно, він зрозумів, що здатний любити, як в молодості. Світ пішов з-під ніг. Я не знала, що мені робити. Я сиділа лила в неї сльози. Я чесно не знала, що я роблю не так. Що сталося.
Відразу після весілля доньки ми подали на розлучення. А через місяць Богдан одружився з Лесею. Ще через пів року у нього народився син – Леся йому зробила такий подарунок на п’ятидесятиріччя. Наші дорослі діти не підтримали батька, але і не припинили з ним спілкування, єдине, вони не спілкуються з Лесею, а братика вони прийняли.
Я досі одна. Кому я потрібна тітка в моєму віці? Чоловік щасливий і ви не повірите, в свої п’ятдесят він став одночасно і дідусем і татом. І все, що мені залишається, тільки ридати ночами. На жаль. Я змирилася звичайно, що я назавжди буду одна. Але, скажіть, хто з нас не мріє зустріти старість удвох, з онуками. Тепер це тільки мрії. Богдан пішов, а з ним і назавжди пішло моє щастя.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
