fbpx
Життєві історії
Донька попросила, щоб я на вихідні посиділа з онуками, вона підробіток знайшла. Я запитала, мовляв, скільки ти заробиш, доню? Ганна відповіла, що десь гривень 600. Я пояснила, що мені шкода її і з дітьми сидіти я не буду

Ганна зателефонувала мені кілька днів тому і щиро попросила про послугу: “Мамо, посидь, будь ласка, з моїми дітьми у вихідні дні”. Якийсь там підробіток вона для себе знайшла – на складі комплектувати замовлення для доставки, там товар якийсь пакують. Знайома Ганни давно вже там працює і доньку мою туди нещодавно влаштувала. Людей у ​​них зараз зовсім не вистачає. На основній роботі незрозуміло що робиться зараз, добре, якщо вдасться в кінці місяця хоча б всю заробітну плату отримати. Дочка сказала, без підробітків їм зараз непросто буде, на життя коштів не вистачить, адже ціни зараз високі, – розповіла якось Віра Антонівна.

У дочки Віри Антонівни, Ганни – двоє дітей і великий кредит, що дісталася їй ще після розлучення. Колишній чоловік вчинив дуже “благородно”: зібрав в одну велику сумку свої найнеобхідніші речі і вирішив розпочати нове життя, оформив свою частку в квартирі на дітей, а залишок кредиту залишив лише своїй колишній дружині.

– Аліментів він зовсім не платить, вважає, що і так допоміг дітям добре! – здивовано і з нерозумінням говорить пенсіонерка. – Пів квартири ніби віддав. П’ять років до розлучення кредит він платив, зі своєї власної зарплати, Ганна в декретах сиділа, потім працювати почала в дитячому центрі розвитку, який знаходився недалеко від її дому. А там якісь гроші? Копійки одні, адже зарплата там невелика, там грошей, особливо, не заробиш.

Ганна вважає таку думку свого колишнього чоловіка в якійсь мірі справедливою ​​і на аліменти не подає. Та й, щиро кажучи, бігати по усіх цих інстанціях у молодої жінки зараз немає ні бажання, ні сил, ні часу. Тому вона старається зараз, робить все одна – і дітей, і кредит, намагається розплатитися з усім швидше, хоча їй ще старатися потрібно не один рік. Роботу змінила, і тепер працює по-справжньому.

Зараз мою доньку, як більшість персоналу, перевели на дистанційну роботу, вона може працювати вдома, але і грошей платять набагато менше.

– Порахували ми з нею, що на кредитний платіж, крупу, хліб і олію їй вистачить, якщо цю всю зарплату вона буде отримувати і їй не зменшать оклад! – ділиться Віра Антонівна. – Про премії і бонуси вже мова не йде, звичайно. Але це теж не життя, з дітьми малими так на харчах економити. Ганна каже, дітей треба годувати нормально, м’ясо купувати, фрукти, одягати, взувати. Вони на гречці з макаронами довго не висидять і це зовсім неправильно.

Віра Антонівна посидіти з онуками на вихідних погодилася – їй це не вперше, вона виручає свою доньку постійно, адже тій більше немає кому допомогти. В суботу рано вранці дочка привела їй дітей, добре, живуть вони зовсім поруч, а сама поїхала на роботу.

– Вийшло так, відпрацювала вона в ці вихідні дві зміни по дванадцять годин, все, як має бути. Чесно, я зовсім не розумію цього! – зітхає Віра Антонівна. – Там на ногах весь час вона працює, в швидкому темпі. Ніколи присісти, весь час – давай, швидше, швидше! Приходить увечері і просто падає. Навіть поїсти сил немає. О десятій вечора повернулася, так і заснула в мене, додому не пішла. А о шостій ранку їй знову вставати на зміну, це недобре зовсім. Вранці в неділю піднялася, а на ній обличчя немає. Каже, мамо, я ніби не спала взагалі. Прилягла на хвилиночку, очі закрила – а вже вставати!

Після другої зміни Оксана прийшла ще більш втомлена – ледве дійшла до материного будинку.

– Я їй кажу – краще на аліменти подавай тоді, нехай Ігор дає вам гроші! – усім роз’яснює мати. – А вона – я, каже, може і подам, але коли я тепер їх отримаю, і чи отримаю взагалі. А тут зараз будуть ці гроші, відпрацювала, отримала, і бігати ні за ким не треба.

Чесно кажучи, так – на ногах і фізично – Ганні не доводилося працювати ніколи в житті. Ну, в дитячому центрі вона вела заняття для дошкільнят теж стоячи, звичайно, але це ж взагалі не можна порівняти по навантаженню. Саме на цій роботі їй важко.

– Але найприкріше не в цьому! Я її питаю, Ганно, ну і скільки ти заробила за два дні? Ось як думаєш, скільки? 300 гривень за зміну, за дві виходить 600 гривень. Я засмутилася і здивувалася водночас. Я кажу, ти що, нерозумна, так працювати за такі копійки? Гаразд би хоч гроші платили ще хороші за цю непросту роботу. Кажу, залишай цей підробіток і нічого не вигадуй! Здоров’я потім не купиш ні за які гроші!

Але Ганна вперлася – їй потрібні гроші для того, щоб годувати дітей.

– Мамо, ну був би у мене інший варіант, щоб просто цілий день сидіти на стільці і отримувати тисячі гривень – ти думаєш, я б не погодилася так працювати? – пояснює донька, відповідаючи матері. – Немає зараз іншої роботи у мене і знайти її не можу, розумієш ти це? А часи такі непрості для всіх. Де я на хліб зараз гроші зароблю? Якщо сили будуть встати в наступну суботу, значить, встану і піду знову на роботу. А що робити?

Віра Антонівна категорично проти такої роботи.

– Хочу їй сказати, що з дітьми сидіти не буду, нехай шукає іншу няньку! Це не справа зовсім! Мені шкода дитину свою.

“Іншу няньку” за безкоштовно на два дні Ганна, звичайно, не знайде і працювати не зможе, адже за 300 гривень няньку для дітей знайти не можна.

Не зрозуміло хто тут має рацію: Ганна, яка одна виплачує кредит і хоче добре годувати своїх дітей та заробляє хоч якусь копійку при найменшій нагоді, чи мати, яка шкодує доньку, адже бачить як їй важко живеться? Як знайти вихід, щоб життя змінилося на краще, Ганна поки не знає.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page