Моя історія не поодинока. В житті так склалося, що у мене зараз друга сім’я. Від першої дружини я пішов давно, ще двадцять років тому. Зв’язок намагався підтримувати, але, самі розумієте, нова сім’я займала більшу частину часу.
З дружиною ми розійшлися спокійно, навіть змогли зберегти дружні відносини. На аліменти вона подавати не стала, так як я справно виділяв пристойну суму на дитину. На той момент дочці було десять років. Вік середній, ніби все можна обговорити, але, в той же час, багато сприймається занадто насторожено. Тому, мої спроби пояснити їй ситуацію, що склалася не принесли того ефекту, якого я хотів.
Ми, звичайно ж, зустрічалися, але у мене завжди було відчуття її підозрілого ставлення до мене. Дочка завжди намагалася випитати у мене, чому ж нова сім’я відрізняється від колишньої. Чому я вибрав її і пішов від них. Безліч разів запитувала, чи люблю я її як раніше. Ну звичайно як раніше, навіть ще більше, тому що рідше став бачити і сильніше сумую. Але вона дуже вже підозріло все це слухала і постійно шукала брехню в моїх словах.
З колишньою дружиною відносини вдалося зберегти, хоча я на це й не сподівався. Але ми дорослі і культурні люди, тому все вийшло.
Після народження дитини в новій родині, мені довелося зменшити кількість наших зустрічей на перший час, поки дитина трохи не підросла. Але цього часу вистачило, щоб моя старша дочка засумнівалася в моєму ставленні до неї. Всі мої подальші спроби відновити колишні відносини не принесли результату. Я став їй чужим, але сподівався, що дівчинка моя підросте і все зрозуміє.
Але цього не сталося. Роки лише збільшили відстань між нами. Донька навіть на своє весілля мене не запросила. І коли у неї народилася дитина, теж не вважала за потрібне мені повідомити. Донька мене і досі не пробачила. Всі спроби стати ближчим до неї, вона ігнорує.
Мені дуже важко усвідомлювати, що моя дочка досі не змогла мене зрозуміти і пробачити. Адже було б значно гірше, якби я залишився жити з нелюбою жінкою.
Коли дитина виростає в такій сім’ї, для неї вважається нормою відчужені відносини між подружжям. А так, вона виросла в хорошій сім’ї і сприятливій атмосфері, (перша дружина незабаром вийшла вдало заміж, вона любить і її люблять). Все у всіх добре, здавалося б, але дочка не хоче зі мною спілкуватися. Навіть з моїми внуками насилу дозволяє бачитися. Я все розумію, дитяча образа і все таке, але дитинство вже скінчилося. Уже сама стала мамою і пора б все розуміти.
Я вже через першу дружину намагався до неї достукатися. Але і на її доводи дочка теж не реагує. Не знаю, що я можу ще зробити, які кроки назустріч. Я дуже хочу відновити ці відносини і, як можна, швидше. Ну, скільки ще років вона буде злитися на мене? Коли ми нарешті зможемо спілкуватися як батько і дочка…
Фото ілюстративне – canstockphoto.
