Моя єдина донька Наталя вже 12 років живе в Польщі.
Після невдалого заміжжя, важкого розлучення, вона вирішила їхати за кордон на заробітки.
Я доньку підтримала, навіть залишилася з її 4-річною донечкою вдома.
Я сама вдова (тричі), не щастило мені чомусь в цій справі.
В 40 років я третій раз вийшла заміж, і в 41 нарешті вперше стала мамою, так що Наталочка у мене пізня дитина.
Третього мого чоловіка, на жаль, теж дуже рано не стало, то ж донечку я сама виховувала.
Жили ми бідно, виручало домашнє господарство. Я і на городі поралася, і в ліс любила по гриби і ягоди ходити, і курей тримала, і корову.
Щоб щось мати і все встигати, я працювала зранку до вечора.
Все мріяла, що доньці пощастить більше, ніж мені.
Раділа я дуже, коли донька повідомила, що вона заміж виходить. Та, на жаль, сімейне життя у неї не склалося, після 4-х років шлюбу у зятя з’явилася інша жінка, і він відправив Наталку з дитиною до мене додому.
Донька жила в мене рік, все ще сподівалася, що чоловік одумається, а коли побачила, що нічого вже не повернеш, то поїхала за кордон.
В Польщі донька влаштувалася на роботу, спочатку на збиранні ягід працювала, потім продавцем в магазині.
А потім їй трапився хороший чоловік, і вона навіть заміж вийшла.
Адам був старший за Наталку на 10 років, але одруженим ніколи не був, своїх дітей не має.
І він наполіг на тому, щоб донька Наталки жила разом з ними.
Я щороку приїжджала до них в гості, але ненадовго, бо ж у мене вдома господарка, яку я на кілька днів на сусідку залишала.
А в цьому році я щось зовсім зле стала себе почувати. Донька наполягла на тому, щоб я господарку свою розпродала, Наталя навіть сама приїхала, щоб все зробити, бо знала, що мені буде важко з коровою розпрощатися.
Щоб я не сумувала, донька мене відразу до себе в Польщу забрала. Пробула я у неї всю весну і майже все літо, добре мені у них, але додому так хочеться, що словами не передати. Скучила я за своєю хатою.
Донька з зятем наполягають, щоб я у них ще на зиму залишалася, а я не знаю, як їм сказати, що мені у них добре, але так як вдома – нема ніде.
Але якщо я їм так скажу, боюсь, що вони на мене образяться.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.