– Два місяці тому донька розлучилася, переїхала до нас з дітьми, в травні ми з чоловіком поїхали на дачу, – розповідає 60-річна Зоя Олександрівна. – Чесно кажучи, зітхнули нарешті! Тиша, простір, природа, свіже повітря. А тут чоловік мені каже недавно – ти як хочеш, мовляв, а я в місто не поїду, буду жити тут. Я відповідаю – ну літо все попереду, звичайно, влітку на дачі будемо. А він – а я і на зиму тут залишуся. Хоче утеплити будинок, поставити грубку і жити. Каже, що це кращий варіант, ніж тіснитися всім в одній квартирі.
У Зої Олександрівни з чоловіком така дача, що і влітку не всякий захоче жити там безвиїзно – умов немає абсолютно ніяких. Вода в колодязі, душ літній, магазин за чотири кілометри в сусідньому селищі. Автобус до найближчого містечка ходить чотири рази на добу, там вся цивілізація – медицина, залізничний вокзал, банки-аптеки, мережеві супермаркети.
Машини у них немає, продали. Зоя Олександрівна не водить і ніколи не водила, а у чоловіка останнім часом сильно впав зір, та й реакція вже не та. Тому їздили на громадському транспорті, і на дачу в тому числі. Кілька разів відвезти урожай на допомогу свого зятя з автомобілем.
Але в цьому році, мабуть, на зятя розраховувати вже не доведеться.
Зої Олександрівні, чесно кажучи, постійно жити на дачі зовсім не хочеться. Влітку тут, звичайно, краса, а що робити взимку і восени? Але чоловіка зрозуміти вона може. В їх двокімнатній квартирі після повернення дочки стало вже дуже тісно.
Діти у Світлани гіперактивні, цілий день бігають, галасують, хоча начебто не немовлята давно – їм вісім і чотири. Слово «не можна» не розуміють, всюди лізуть, все трощать, кидають м’яч, катають машинки. Ніякого режиму дня немає, стрибають до першої години ночі, вже кілька разів сусіди приходили.
– Нам ось тільки проблем з сусідами зараз через неї не вистачало! – обурився мій чоловік. – Донька в сльози! Мовляв, мені і так після розлучення погано, ще й ви дрова у вогонь підкидаєте! Батько каже – я не знаю, як з нею спілкуватися, нічого їй не скажи. По дому допомагати вона не хоче, дітей не виховує, нам щось сказати дітям не дає. Що, сидіти, мовчати і посміхатися, дивлячись на це?
– Взагалі, звичайно, треба жити окремо з дорослими дітьми. А що, крім вашого від’їзду на дачу інших варіантів зовсім немає? Може, після розлучення їй щось належить, вони ж прожили років десять чи навіть більше?
– Тринадцять років прожили! – зітхає Зоя Олександрівна. – І квартира у них придбана в шлюбі, це найцікавіше. Але гроші на квартиру їм дала свекруха, до останньої копійки – коли дізналася, що Світлана дитину чекає, до цього вони знімали житло.
– Зрозуміло. Ну, вона скоріше за все доведе, що гроші були її, так що Віка до цієї квартирі відношення не має.
– Ні! Не доведе. Вона гроші принесла готівкою, в пакеті, і передала синові з рук на руки. Без свідків. Ну, якщо не враховувати нас з чоловіком. Я з юристом вже радилася! Він каже – довести щось їй буде дуже важко. Квартира придбана в шлюбі, і крапка. При розлученні її можна поділити навпіл!
Квартира, в якій жила Світлана з дітьми до розлучення – невелика двокімнатна на околиці міста. На дві повноцінні однокімнатні її не розміняєш. Але це більше, ніж нічого! Світлана могла б взяти кредит і викупити у колишнього чоловіка його половину. Або навпаки – взяти гроші за свою частку і знайти собі інше житло.
– Але Світлана у нас вперлася – ні, і все! Це квартира свекрухи, я до неї ніякого відношення не маю! Я туди ні копійки не вклала! Зібрала речі, двох дітей і пішла, залишивши все колишньому чоловікові.
Я їй кажу – в кінці кінців, свекруха купила житло онукам! Ти маєш на нього право. Подавай на розділ. Але донька і слухати не хоче, це питання закрите, каже.
Дочка вважає що поступила порядно по відношенню до свекрухи і колишнього чоловіка. А про нас вона подумала? Вижила нас практично на неопалювальну дачу, а чужим тепер уже людям запросто залишає квадратні метри, які цілком може вважати своїми.
Фото ілюстративне – gorod.
