fbpx

Донька довго ходила кругами, не знала, як мені це сказати, а потім таки повідомила, що нам усім в квартирі замало місця стане після народження дитини, і щоб я подумала про переїзд в село. Мені якраз там батьки будинок в спадщину залишили. Але ту стару хату і домом назвати не можна, там ремонту не було років 40, вода і всі зручності на вулиці. Донька з зятем пообіцяли, що вони мені ремонт там зроблять, але максимум, на що вони спромоглися – це відремонтувати пічки і привезти дров на зиму

Я сама родом з села, але потім поїхала в місто вчитися, там заміж вийшла, і залишилася.

Чоловік мій отримав у спадок гарну двокімнатну квартиру в центрі міста, в якій ми і жили. Там народилася наша донька Наталя.

Мені ще й 50-ти не було, як я стала вдовою. Відтоді моє життя дуже змінилося, адже ми з чоловіком жили собі душа в душу, завжди один одного підтримували.

Наталя моя щось довго заміж не могла вийти, чи не хотіла, то я вже достеменно не знаю, але я вже навіть почала хвилюватися, що внуків своїх я не побачу.

Проте, донька відсвяткувавши свій 35-річний ювілей, сказала, що має для мене сюрприз – вона заміж виходить.

Я так зраділа, що навіть не уточнила, хто її наречений.

При знайомстві мені майбутній зять сподобався, хороший такий. Але один мінус таки був – у Юрія не було свого житла.

То ж після одруження молоді стали жити у мене, я їм віддала більшу кімнату, а сама переселилася в меншу.

Оскільки я на той час вже була пенсіонеркою, а донька з зятем працювали, то всю роботу по дому я взяла на себе. Я і варила їсти, і прибирала, і прала.

Коли вони втомлені з роботи приходили, я намагалася їм не заважати – сиділа тихенько в своїй кімнаті і читала книжку, навіть телевізор не вмикала.

Якщо донька мала гостей, я теж намагалася їм не заважати. Я розуміла, що їй хочеться поспілкуватись, тому йшла в цей час до сусідки, щоб їм було комфортніше.

Ми жили непогано. Молоді мали достатньо часу для себе. Із зятем у нас були нейтральні стосунки. Ми не турбували одне одного та спілкувалися нормально. Все було чудово, поки дочка не повідомила, що вона дитину чекає.

Вони були дуже щасливі. Я теж дуже раділа, адже давно мріяла вже про онуків. Думала, що допомагатиму доньці з малюком, але мене попросили з’їхати з помешкання.

Донька довго ходила кругами, не знала, як мені це сказати, а потім таки повідомила, що нам усім в квартирі замало місця стане після народження дитини, і щоб я подумала про переїзд в село.

Мені якраз там батьки будинок в спадщину залишили. Але ту стару хату і домом назвати не можна, там ремонту не було років 40, вода і всі зручності на вулиці.

Донька з зятем пообіцяли, що вони мені ремонт там зроблять, але максимум, на що вони спромоглися – це відремонтувати пічки і привезти дров на зиму.

А щоб помитися, потрібно ставити тазик і з вулиці воду носити, але перед тим її нагріти треба. Сказати, що мені в селі важко – це нічого не сказати.

А діти не хочуть мене знати. За цей час вони жодного разу не зателефонували, щоб поцікавитись, як у мене справи. Не думала, що моя дочка зможе проміняти мене на чоловіка.

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.

Шановні читачі, запрошуємо переглянути наші історії на Youtube.

Будемо вдячні, якщо Ви підпишетеся на наш канал.

You cannot copy content of this page