fbpx

– Донечко! Настав час розповісти тобі правду про твою появу на світ. Я прочитала твій лист, в якому ти пишеш, що зустріла чоловіка, але він одружений і має дітей. Благаю тебе, Вірочко, не повторюй моїх помилок

Донька повторила долю матері.

Донечко! Я завжди боялася, що коли-небудь мені доведеться розповісти правду – для тебе і для мене однаково гірку – про твою появу на світ. І ось зараз прочитала твій лист і зважилася на цей крок. За матеріалами

Твій батько живий – ось що ти повинна дізнатися перш за все. У мене колись не вистачило мужності сказати це тобі, моєї доні, вперше запитали: «А наш тато де?» Та ти й не зрозуміла б тоді: як це може бути – «батько живий і … батька немає.

Ти могла, напевно, не зрозуміти, засудити мій вчинок і значно пізніше, ставши вже школяркою. Тепер же, коли моя дочка заводить свою сім’ю, думає про сімейне щастя і коли шлях для цього обирає так схожий на мій, я зобов’язана все-все розповісти їй.

Так слухай мене уважно, рідна моя Вірочко, ласкава моя.

Ти пишеш про свою велику радість, про те, що зустріла справжнього чоловіка, який любить тебе, який без тебе жити не може.

Я не хочу ображати ні тебе, ні твого друга: можливо, це так і є. Ти, бачу, і сама закохана в нього. І це мені зрозуміло, дорога Вірочка: молодість, світла, прекрасна молодість – чому їй треба цуратися цих добрих почуттів, великої любові?

Він інженер, пишеш ти, шанована на будівництві паперового комбінату людина, уважний до тебе, до дрібниць уважний друг: подбав навіть про переведення на більш цікаву роботу. Він значно старший за тебе. Це тобі здається також плюсом: чоловік з життєвим досвідом куди краще нічого не побачившого в житті ровесника.

Одне тривожить тебе: він одружений, має дітей. Хоча і з цим ти намагаєшся примирити свою совість, оголосити неосудними свої права на нього.

Річ у тім, дружину він не любить, вона зла, примхлива жінка, яка відстала від нього в розвитку, нічого не визнає, крім дітей і кухні, йому з нею навіть соромно з’являтися в суспільстві; діти – син і дочка – вже майже повнолітні, їм не обов’язкова батьківська опіка …

Віра, Віра … Як часом бездумно, наївно, довірливо міркує сліпа любов! Якщо б завжди так просто було в житті! ..

З твоїм батьком я зустрілася, коли мені було вісімнадцять, а твоєму батькові тоді трішки перевалило за тридцять.

На відміну від твого друга батько твій ніколи не принижував в моїх очах свою дружину. І мене він беріг по-іншому, зовсім не так, як береже тебе твій друг. Батько був хоробрим і дуже чесним.

Про нашу з ним близькість довго ніхто не підозрював. Я іноді думала, що не підходящий час ми обрали дня любові. Але варто було опинитися поруч з твоїм батьком, побачити його очі, почути голос, як забувала все на світі.

Правда, не часто нам вдавалося десь усамітнитися – побродити по лісі, посидіти на березі річки. Зате ми такі щасливі були в ті дорогі для нас години!

Він тоді ставав моїм ровесником, таким же юним, безпосереднім, веселим, намагався хоч ненадовго жартом скрасити моє життя.

І ось настали дні, люба донечка, коли я зрозуміла, що я вже не одна. І того, що я чекала дитину, я не соромилася анітрохи!

Я поїхала до рідних в те місто, де ти народилася і росла. Василь, батько твій, дізнався мою адресу і став надсилати дуже хороші – то ніжні, то сміхотливі, підбадьорюючі листи.

Народилася ти, моя моя Вірочко. Вася просив записати при реєстрації в РАЦСі його батьком. Ти стала Василівною. Вірою Василівною.

А потім я вловила в листах твого батька якусь подвійність. Йому, звичайно, важко було зробити рішучий крок – кинути дружину, дітей і зійтися зі мною. Хіба просто все закреслити?

Я написала Васі: нехай він діє так, як велить йому серце, я, мовляв, все пробачу йому, я з донькою, мовляв, менше маю права на нього… У листі було все – добрі, щирі слова, докори, сльози і знову – повна свобода йому, подяка за те хороше, що було між нами.

У відповіді він просив вибачення, хвалив мене за те, що правильно все зрозуміла, проявила до нього сердечність.

А я плакала, скільки могла, над своїм лишеньком, в сльозах обціловувала тебе, мою крихту, винуватцю мого нещастя і радості моєї, і, горда, написала йому, щоб забув мене. Ще два листи прийшло від нього, але я не відповіла.

Так для нас з тобою не стало твого батька.

Пізніше, від спільних знайомих я дізналася, що Василь повернувся до сім’ї. Він занадто чесний, він не міг вчинити інакше.

Напевно, ти пам’ятаєш, як ми їздили в гості до тітки Анни. Тоді тобі було вже років шість. І ось одного разу ми гуляли з тобою в міському саду. Назустріч нам ішов, злегка накульгуючи, чоловік під руку з повною миловидної жінкою.

За цей бік і по той бік їх крокували охайно одягнені хлопчини – один до плеча батька, інший нижче. Це був твій батько – я одразу впізнала його.

Він теж впізнав мене. Винувато посміхнувся, уважно подивився на тебе, зупинився. Він не міг не впізнати тебе – ти ж так схожа на нього!

Я відчувала, що ось-ось підкосяться мої ноги, відмовляться йти. І все ж круто повернула по доріжці в бік і потягла тебе за ручку в глиб саду. Не хотіла я показувати свою слабкість, не хотіла ставити його в незручне становище перед дружиною і дітьми.

Знаю, що потім Василь більше, ніж завжди, сумував, згадуючи нашу з ним любов: її-то, звичайно, він не забув! ..

Ну а я розридалася будинку. Ти все вгамовувалася, вмовляла: «Мамо, знову про тата? Не треба, мамо!». І теж плакала …

Вірочко, рідна, я розповіла тобі все, що ти повинна знати про свого батька. Ти розумієш моє застереження? Чи впевнена ти в тому, що тобі буде тепло біля чужого вогню, зовсім чужого, що твоє крадене щастя, здобуте за рахунок чийогось горя, буде справжнім, довгим?

Може, ще не пізно – знайди в собі сили, залиш свого друга його сім’ї. Роком раніше або пізніше може статися те, що колись було зі мною: якщо він хороший, порядний чоловік, як ти пишеш про нього, він не пробачить собі провину перед колишньою сім’єю, його неодмінно потягне до тієї, до першої дружини, до дітей .

Вір мені, своїй матері: я не бажаю тобі повторення моєї помилки.

Будь розумна і щаслива, дівчинко моя!

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page