В 45 я зрозуміла, що витратила життя на нелюба, а все це через мою маму, яка завжди говорила «Миро, головне вийти вдало заміж».
Спасибі, мамо, за зіпсоване життя! З юності батьки завжди твердили одне і теж: «Миро, головне вийти вдало заміж». Що ж, так і сталося.
Мирослава в 20 років вийшла заміж за чоловіка, який був не набагато старшим, чоловіка якого їй з самого дитинства підготували батьки, мовляв, успішний син подруги, який в майбутньому стане дуже багатим.
«Так я і зробила, я послухала батьків, і вийшла за нього заміж, я не любила його, я зробила лише те, що мені сказали, так роблять всі, любов не найголовніше.
А взагалі, «стерпиться — злюбиться», зате скільки плюсів: квартира буде, грошей кури не клюють, діти вчитимуться в кращих закладах, та й мені працювати не доведеться, все це добре, але»
Коли я тільки вийшла заміж, все було навіть непогано, ми їздили відпочивати в різні країни, подорожували, він купував мені дорогі подарунки, батьки були щасливі, квартира в центрі міста.
Через кілька років у нас з’явилася дитина, а потім ми стали замислюватися про другу, так як гроші щоб їх поставити на ноги є.
Я не думала про кохання, про почуття, мені здавалося, що так і повинно було бути, звичайна сім’я у якій все є, але тепер мені 45 і я зрозуміла, що втратила свою молодість на нелюба, зрозуміла я це рівно тоді, коли вийшла на роботу після декpету, почала спілкуватися з іншими чоловіками, і пізнавала інших людей, у мене були симпатії, були якісь почуття, які раніше я ніколи не відчувала.
Мені було соромно, що я роблю, що я спілкуюся з іншими, і що мій чоловік не викликає у мене ніяких емоцій, він ніби мій сусід, з яким ми живемо, у нас спільні діти і у нас купа грошей.
Розповідаючи все через час це своїй мамі, вона сказала мені, «ти вийшла за багатого, теpпи, я терпіла, і всі жінки повинні теpпіти». А що, краще б вийшла заміж за бідного Ваньку, який тобі подобався?
І що б у тебе було? Нічого! Твоє майбутнє було б зіпсоване, твої діти бідно б жили, і сама б ти не мала того, що маєш зараз.
Я задумалась.
Так, нехай я б бiдно жила, нехай ми зводили кінці з кінцями, але зате разом б все це пережили, нехай у нас буде дитина, у якої не буде кращих іграшок і кращого одягу, але зате вона б бачила, що росте в люблячій сім’ї, де батьки люблять один одного і де люблять його, адже зараз, мій чоловік багато працює і його вдома не побачиш, діти бачать його пізно ввечері, і то, не завжди.
Зараз міняти щось пізно, буде соромно перед батьками, перед дітьми і перед усіма на світі, залишається теpпіти до кінця.
Фото – ілюстративне.