fbpx
Життєві історії
Домовились Василь і Григорій дітей своїх одружити, щоб гроші до грошей і добро не пропадало. Довго не чекали, і на Великдень старости були. Весілля вирішили зіграти відразу, а що – гроші є, і свято буде

В понеділок усюди тільки й розмов було про шикарне весілля, нічого подібного в селі ще не було. Все ж таки, голова села єдиного сина одружує. Найкращим було усе – починаючи від машин, які возили молодих до райцентру, і закінчуючи банкетним залом. Сукню для нареченої замовили десь в дизайнера в обласному центрі, перукар теж звідти приїхав.

Одним словом – шик і блиск. Всі рахували, скільки ж то Василь Петрович грошей витратив на таке шикарне весілля. А грошей пішло і справді чимало.

Наречену для Івана вибирали ретельно, всією сім’єю – єдиний ж син. Жодна дівчина з села Веретинам не підходила.

І коли закохався Іван у сусідську дівчину Тетяну, то батьки його відразу попередили, що цього не буде. Бідна дівчина не може стати нареченою Івана Веретина і невісткою Василя Петровича, про це і мови бути не могло.

Тетянка плакала, бо розуміла, що не пара багатіям Веретинам. Іван теж переживав, але перечити батькам не посмів.

Знайти дружину для єдиного сина вирішив сам батько. Він уже давно придивлявся на Христину, дочку його давнього товариша Григорія, бізнесмена з сусіднього села. Христина у них теж була єдиною донькою. Молода, правда, дівчина, нещодавно лиш школу закінчила. 19 років, але була дуже вродливою. Іван же – уже тридцятку розміняв, давно пора йому сім’єю обзавестися.

От і домовились Василь і Григорій дітей своїх одружити, щоб гроші до грошей і добро не пропадало. Довго не чекали, і на Великдень старости були. Весілля вирішили зіграти відразу, а що – гроші є, і свято буде.

Весільні музики йшли повз хату Тетяни, молодята йшли до шлюбу, а Тетяна вмивалася слізьми, розуміючи що її щастя назавжди спливає.

Після весілля молодята пішли жити в шикарний будинок Василя Петровича. І здавалося б щастя мало прийти. Та не сталося, як батькам гадалося.

Христина приїхала додому серед ночі, з однією валізкою в руках, вся в сльозах. Нічого не пояснюючи сказала: «Ноги моєї там більше не буде. Робіть, що хочете, але туди я більше не повернуся».

Звичайно ж, батьки прийняли рідну дитину. А Іван так і не прийшов, і не покликав молоду дружину додому.

Ще довго в селі гомоніли і гадали, що ж таке могло між ними трапитися, щоб все так склалося саме так. Та з обох сторін було повне мовчання. Ця тема стала «табу» для обох родин.

От так воно буває, коли долю дітей беруться вирішувати батьки. І все було б нічого, якби Христина не відчула, що скоро стане матір’ю.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page