Для Тетяни старший брат завжди був прикладом, і що гріха таїти, неабиякою матеріальною опорою. Старший за неї майже на 20 років, Олексій завжди дбав про свою єдину сестричку. Саме брат подарував їй на весілля квартиру, а згодом відвів в автосалон і купив машину.
Мама Тетяни не могла натішитися тому, що діти так мирно живуть і допомагають. Віра Петрівна перший раз вийшла заміж в 19 років за місцевого парубка, згодом у пари народився синочок Олексій. Але прожити разом видно була не доля, Віра Петрівна рано стала вдовою. Сина ростила сама, хоч і було їй дуже нелегко.
Вдруге вийшла заміж лише тоді, коли Олексій уже майже школу закінчував. В їхнє невелике селище міського типу, в якому розташовувалася військова частина, приїхав новий командир. Володимир був родом з Росії, але останні кілька років служив в Україні. Розлучений, власних дітей не було.
Так вони з Вірою познайомилися і стали жити разом. Олексія Володимир відразу усиновив. А той, радіючи що у нього нарешті з’явився батько, вирішив після школи піти по його стопам і теж стати військовим.
Так доля занесла Олексія в Москву. Тепер, правда, він Альоша. Справи у нього дуже добрі: і власний будинок в Підмосков’ї, і кілька дорогих авто. То ж без проблем допомагав і мамі, і своїй молодшій сестричці, яка народилася в пізньому шлюбі Віри і Володимира.
Перші розбіжності з’явилися ще в 2014 році, коли почалася анексія Донбасу. Альоша переконував і маму, і сестру, що так треба, що це правильно.
Щоб не сваритися, і Віра Петрівна, яка давно стала вдовою і жила на щедру допомогу сина, і Тетяна, якій брат постійно допомагав матеріально, мовчали, намагалися зайвий раз не зачіпати цю тему.
Але після 24 лютого мовчати було вже не сила. Віра зателефонувала синові в Москву і розплакалася: “Синку, у нас війна почалася”. “Мам, нє придумывай”, – все, що почула у відповідь.
Тетяна не йняла віри, чому брат не хвилюється за її життя і життя матері, може він не розуміє, що насправді відбувається. Взяла телефон і вирішила сама пояснити, що летять ракети, що вони з мамою в небезпеці, і що ця розмова може бути останньою.
Але замість розуміння почула байдужість і звинувачення, що це вони з мамою нічого не розуміють.
«У мене більше немає брата», – сказала Тетяна мамі, закінчивши розмову з Олексієм. «Ти як хочеш – він твій син. А у мене брата Олексія більше немає. Є Альоша, але я його не знаю…».
Віра Петрівна ще довго плакала. Чи думала вона колись, що її син так її розчарує… Здається, серце матері цього не витримає…
Фото ілюстративне.