До одруження у мене була однокімнатна квартира, але вона була настільки маленька, що жити сім’єю в ній нам не хотілося. Ми з чоловіком поставили собі за мету купити двокімнатну квартиру.
Ми родом з невеличкого містечка, роботу знайшли аж в столиці, щодня витрачали на дорогу по 4 години, але хотілося швидше заробити на просторіше житло. Три роки накопичували, у всьому собі відмовляли, все складали до купки.
Однокімнатну було вирішено не продавати. Схема нашої покупки мала бути така: сплачуємо перший внесок і беремо іпотеку, а однокімнатну здаємо і платимо за нову квартиру за рахунок грошей від оренди.
І все було за планом, якби не родичі чоловіка. Маю на увазі матір і молодшу сестру, які так і норовили час від часу влізти в наше життя.
Ну то ось, за тиждень до підписання договору про купівлю квартири прийшла до нас увечері мама чоловіка.
– Я ось що подумала, – сказала свекруха, – гроші у вас є. А Тетянка заміж виходить. Сукня, банкет, лімузин, весільна подорож. Все коштує грошей. Позичте мені ці гроші, подумаєш, трохи пізніше купите квартиру, адже у вас є де жити.
Я дуже здивувалася такій пропозиції свекрухи, бо знала, яка в неї зарплата і не розуміла, як вона збирається повертати нам борг. Тому я запропонувала зменшити весільні апетити зовиці, раз грошей немає, то і про що говорити, які банкети з лімузинами?
– Ось так я і знала, що ти відмовиш, – сказала свекруха.
Свекруха пішла, я думала, що питання закрите. Але за тиждень я не виявила половини грошей. Запитую чоловіка:
– Нам завтра до банку з документами, де гроші? Хтось у нас був, доки я вдома була відсутня?
А чоловік спокійно зізнався, що гроші віддав матері. Рівно половину, ту, що він заробив.
– У мене одна єдина сестра, – каже, – вона весілля просить, а мама обіцяла віддати. Це моя сім’я, я не міг їм відмовити. Мама віддасть, а ми можемо почекати трохи з новою квартирою.
Я образилася навіть не за те, що чоловік віддав матері ті гроші, а за те, що він не порадився зі мною. Пішов мій чоловік із тією ж валізою, що й прийшов. Заїкався було про те, що грошей йому треба спочатку. Але я йому нагадала, що він свою половину вже забрав.
Документи ми на розлучення віднесли до РАЦСу того дня, коли Тетянка виходила заміж. Напевно чоловік хотів, щоб я побачила, яке шикарне весілля закотили моїй тепер уже колишній зовиці.
Я тільки посміхнулася. А ще колишній чоловік похвалився, що він тепер зайняв кімнату сестри в їхній з мамою двокімнатній квартирі, а Тетяна житиме у чоловіка, а ще сказав, що мама пообіцяла взяти кредит і купити йому машину. Я тільки побажала йому щастя.
А через півроку колишній чоловік із букетом знову з’явився на моєму порозі.
– Давай спробуємо почати все спочатку, – каже.
Містечко у нас не дуже велике. Знаю я вже, що Тетяна з чоловіком розлучається, повернулася жити до матері. Весілля зіграли, гроші витратили, а брат тепер зайвий. От хай він до колишньої дружини повертається, може вибачить.
Мені шкода, що так вчинили з моїм колишнім чоловіком його власні родичі, ті, яких він називав сім’єю. Але вдруге наступати на ті самі граблі я не хочу. Чоловік вважає мене винною у розлученні, але я знаю, що це не так.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
