Я б і подумати не могла, що буду на старість доглядати свою свекруху, адже саме ця жінка зіпсувала все моє життя.
Вийшла заміж я в 22 роки, і була ще доволі молодою, щоб знати і вміти все.
Мама мого чоловіка, замість того, щоб мене підтримати, навпаки, постійно мене критикувала і наговорювала на мене чоловікові різні небилиці. Яка я тільки не була – і лінива, і непутяща, і бездарна!
В результаті чоловік її послухав, і ми розлучилися через 10 років спільного життя.
Чоловік пішов від мене, і не подивився навіть на той факт, що у нас є спільна донечка.
Дитині, до речі, крім мізерних аліментів, він нічим не допомагав. Поїхав до своєї улюбленої мами в село, і так собі там у неї і віку доживав.
Минуло багато часу. Два роки тому чоловіка не стало. Нам повідомили цю новину, і донька виявила бажання поїхати в село, щоб провести батька в останню путь.
Я її підтримала і поїхала разом з нею.
Коли я приїхала в село, то була вражена, тому що застала там лише свою 84-річну свекруху, яка сама практично нічого не могла зробити, бо не мала грошей.
Ми з донькою зробили все, як годиться, все оплатили, бо більше просто не було кому.
Глянула я на свою колишню свекруху, і мені її так шкода стало, що не передати словами. Залишати її саму не можна було.
Донька запропонувала бабусі, що знайде для неї гарний будинок для літніх людей, або щось на зразок цього.
Але старенька відмовилася, вона сказала, що хоче доживати віку в своїй хаті.
Вдома я все добре обдумала, і вирішила, що буду їздити кілька разів на тиждень в село до свекрухи, і доглядатиму її.
Я так і зробила – 2-3 рази в тиждень сама приїжджала, а в інші дні до бабусі приходила працівниця з соцслужби.
Якось моя донька мене запитала, навіщо я це роблю, знаючи, що саме бабуся поламала все моє життя. Вона сказала, що ніколи б не пробачила таке.
– Знаєш, я теж колись так думала, – кажу. – А зараз я подивилася на неї – стареньку і немічну, і навіть не знаю, куди й ділася вся злість, яка була у мене.
Доглядала я свою свекруху 2 роки. А коли її не стало, то виявилося, що вона теж сюрприз мені зробила.
Чесно кажучи, такого я від неї не сподівалася, бо коли її доглядала, то навіть не думала про спадщину.
Та в заповіті, який залишила свекруха, я вказувалася, як єдина спадкоємиця.
Дім свекрухи не дуже великий, і багато грошей я за нього не виручу, але, все таки, це приємний бонус для мене.
Насправді, в цій ситуації мене тішить одне, що ми хоч життя і не зовсім правильно прожили, та хоч під кінець змогли виправитися.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.