Я приїхала з заробітків додому всього на два тижні у справах, щоб довести до ладу справи про спадщину. Але мої плани круто змінилися.
Вже 15 років я живу і працюю в Італії, і найближчі кілька років думаю там залишитися.
Я вже непогано заробила, але завжди треба ще щось.
Цього разу моя молодша донька Іванка попросила мене приїхати, бо вона хоче продати нашу стару квартиру, а без мене це зробити неможливо.
То ж я знайшла собі заміну, взяла відпустку, і поїхала додому.
Я сама вже давно хотіла продати нашу стару квартиру. Дочка заміж вийшла, привела зятя додому, двоє дітей народилося.
Вони з чоловіком побудували великий будинок за містом. Щоб допомогти дітям з ремонтом, ми вирішили продати квартиру.
Багато років тому це житло я отримала від заводу, на якому працювала. Квартира і справді стара, тому рішення її продати цілком виправдане.
Виручені гроші з продажу цієї квартири, я планувала віддати доньці на ремонт, а собі тим часом, теж придивилася за квартирою, але в новобудові, щоб, коли повернуся додому, було де жити, окремо від дітей, аби їм не заважати.
У мене є ще старший син, Микола, давно поїхав з дому, одружився, двоє дітей. Гроші від мене він принципово не бере, скільки я не пропонувала йому допомогу, він завжди відмовляється.
Але я знайшла вихід! Коли у сина був 30-річний ювілей, я купила йому автомобіль Hyundai з салону, дала аж 25 тисяч євро.
Погоджуюсь, що подарунок дорогий, але я міркувала так – якщо є зараз можливість допомогти дітям, то чому б і ні.
Такі часи були не завжди. В Італію я поїхала, щоб хоч якось покращити матеріальне становище нашої сім’ї.
З Петром, моїм чоловіком, ми разом працювали на заводі, отримували небагато, тому жили доволі скромно.
В шлюбі у нас народилося двоє дітей – син Микола і донька Іванка.
Мені завжди здавалося, що в нашій родині все добре. Але одного разу Петро повідомив, що йде з сім’ї. Сказати, що я була ошелешена, це нічого не сказати!
Я просто не могла в це повірити, тому що навіть не здогадувалася, що в чоловіка в голові є такі думки. Але в той же вечір Петро зібрав свої речі і пішов.
Далі було розлучення. Петро одружився з тією жінкою, яка забрала його з сім’ї. Аліменти платив, але це був мізер.
Я навіть не знаю, як би я з усім цим, що на мене навалилося, впоралася, якби несподівано для всіх мама Петра не стала на мою сторону.
Свекруха сказала, що вчинок сина не схвалює. Вона бачила, як мені важко, тому щомісяця приносила половину своєї зарплати.
Це була величезна підмога на той час, я за це свекрусі дуже вдячна, не кожна б жінка так зробила, як зробила вона.
А потім діти підросли і я поїхала на заробітки. Працювала, а гроші відкладала.
Зате тепер можу дозволити собі купити квартиру. Вибрала в новобудові двокімнатну, з ремонтом. Вирішила, що поки буду її здавати, бо діти житла не потребують.
З легкими думками і планами на майбутнє я йшла знайомою вулицею. Раптом на лавочці вона побачила літню жінку, в якій впізнала свою свекруху. Не бачилися ми 15 років, відколи я поїхала.
Колишня свекруха розповіла, що вона давно на пенсії, живеться їй зараз непросто.
Петро з дружиною і дітьми переїхали до неї, а їй в своїй квартирі і місця немає. От вона і сидить весь час на вулиці, щоб їм не заважати.
Рішення забрати до себе свекруху я прийняла майже миттєво. Я згадала, як ця жінка допомагала мені і моїм дітям у найскрутніші часи.
То ж я запропонувала свекрусі переїхати в моє нове помешкання і приглядати за ним, поки я працюватиму в Італії.
А потім, коли я повернуся, ми разом будемо глядіти внуків.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
