В своїх рідних краях я не була рівно 22 роки. Поїхала з села відразу як закінчила університет. Спочатку квартиру в обласному центрі знімала, а потім виїхала за кордон. І весь цей час я живу і працюю в Німеччині.
Зараз мені 44 роки, у мене немає сім’ї і ніколи не було. Я доволі успішна людина, у мене практично є все, що я хотіла. Та є і одна історія, яку б я воліла забути і ніколи не згадувати, бо вона не дає мені спокою вже багато років.
В село я приїхала щоб продати наш будинок, який стоїть пусткою вже 8 років відколи не стало моєї мами. Знайшлися покупці і оскільки я планую продовжувати жити в Німеччині, то я вирішила хату продати, гроші зайвими не будуть. Але коли я повернулася в село, сталася подія, яка змінила мої наміри.
Моя мама все життя дружила з тіткою Олесею. У неї є син Артур. Він був моїм першим і єдиним коханням. Ми зустрічалися, але я п’ять років вчилася в університеті, тому ми вирішили відгуляти весілля після отримання диплому.
У нас відбулися заручини, і я була переконана, що наше весілля – це лише справа часу. Я весь тиждень була на навчанні, а додому приїжджала лише на вихідні. І ось одного разу їду я в рейсовому автобусі в село, і бачу, що люди на мене дивляться і перешіптуються.
А ввечері прийшла ще одна наша сусідка і почала мене жаліти, яка в мене доля нещаслива. Я не могла нічого зрозуміти, поки вона не повідомила, що дочка голови сільради від мого Артура дитину чекає. І що про це вже всі знають, крім мене. Виявляється, мама теж знала, їй тітка Олеся, мама Артура, сама розповіла, але моя мама не знала, як мені це повідомити.
На наступний день я пішла до них додому. Артур не захотів зі мною говорити, а тітка Олеся запитала, навіщо я прийшла, якщо і так все знаю. Там буде дитина, до того ж дочка голови сільради – дуже хороша партія для Артура, так що мені залишається лише відійти в сторону і не заважати їхньому щастю.
Я плакала, але що це змінювало, я розуміла, що треба відпустити, така доля. І я поїхала працювати в обласний центр, а потім з’явилася можливість виїхати за кордон і я нею скористалася. З мамою я постійно підтримувала зв’язок, надсилала їй гроші, але у мене була умова – я не хотіла нічого знати про Артура. Мама з розумінням віднеслася до мого прохання, тому цю тему ми не піднімали ніколи, і я уявлення не мала як склалася доля в мого коханого.
В Німеччині я зустрічаюся з чоловіком, він давно зробив мені пропозицію, але я досі не відповіла так. Десь в глибині душі я розумію, що досі не змогла забути своє перше кохання. Така я людина – однолюб.
Наш будинок знаходиться на сусідній вулиці від дому тітки Олесі. Тому я випадково зустріла її на вулиці, щоправда, заледве впізнала. Я вирішила, що пройшло багато років, тому пора забути кривду, і підійшла до неї першою. Вона теж мене не зразу впізнала, а потім обняла і розплакалася.
Виявляється, невістка її з хати виживає, син за матір’ю не заступається, одним словом, не має тітка Олеся на старості спокою. Мені чомусь стало її дуже шкода, і я прийняла рішення не продавати свій будинок, а впустити туди жити тітку Олену. Нехай живе і за будинком доглядає, думаю, моя мама мене б підтримала у цьому.
Після цієї поїздки я нарешті змогла відпустити своє минуле. Я повернулася в Німеччину і нарешті сказала коханому так.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
