fbpx
Життєві історії
Додому я повернулася не заради спадщини, а заради обов’язку перед мамою. Але брат і його дружина вирішили, що я приїхала лише через квартиру. Вони вважають, що якщо мене останні роки не було поруч з мамою, то і претендувати мені нема на що

Як тільки я почула сумну звістку, відразу все кинула і помчала додому. Але брат не був вельми радий моєму візиту. – Ти надовго приїхала? Чи проводиш в останню путь і назад? – запитав він.

– Я не знаю, – втомлено відповіла я. – До нотаріуса сходити треба, напевно.

– Не зрозумів. Навіщо тобі до нотаріуса? – насупився брат. – Ти живеш за кордоном, у тебе все добре, а у нас дитина скоро народиться. Їдь, – брат відкинув від себе тарілку з кутею і встав.

– Сестричко, ти що, за спадком приїхала! Не згадувала про матір скільки років, а квартиру ділити з’явилася!

Брат підійшов до маминої сестри, тітки Олесі, і вони почали про щось перешіптуватися. Протягом останніх двох років мама хворіла. Так, я не могла кинути роботу і приїхати, але мама лежала в кращій клініці міста і все, в тому числі і доглядальницю, оплачувала я.

Незважаючи на те, що брат з безробітною дружиною жили з мамою, за все доводилося платити мені. За кордоном я вже кілька років, намагаюся щось заробити, але не дуже виходить, адже там і немалі витрати.

Я сиділа за столом і крутила вилку в руці, думала про те, що треба було вириватися до мами. Треба було знаходити час. А не відкладати все на потім. Потім так і не настало.

І ось я сиджу навпроти маминої фотографії, це все, що залишилося. До мене підійшла мамина сестра. Вона була на стороні брата, тому порадила мені їхати:

– Дай братові жити спокійно! Ми вже домовилися – квартиру продаємо, купуємо житло твоєму братові і моїй доньці! Тебе тут ніхто не чекає! І немає тут нічого твого! Так що повертайся туди, звідки приїхала.

Коли я їхала додому, я думала про брата. Я хотіла написати відмову від спадщини на його користь. Але зіткнувшись з таким ставленням, щось всередині мені підказувало: «Він не заслужив!».

Я вийшла у двір. Дивитися по сторонам я не могла, тут же накочували спогади: тут, в цьому дворі, я каталася з гірки, а мама мене відразу схопила і несла на руках додому. А тут вона вчила мене кататися на велосипеді. А тут – заспокоювала мене, коли мене відкинула моя перша любов. Як швидко все пролетіло, залишилися лише спогади.

А ще, я думала, чому мій рідний брат так себе поводить. Адже по суті, після того, як не стало матері, ми з ним залишилися двоє найрідніших людей на цілому світі. Невже кілька квадратних метрів варті того, щоб псувати відносини. Сумно якось від цього.

– Це наш дім, – на прощання сказала мені невістка. – Іди!

А я просто хотіла взяти якусь мамину річ, на пам’ять. Шпильку або флакончик її улюблених парфумів. Що-небудь, що б нагадувало про маму, крім спогадів.

Фото ілюстративне – anyrgb.

facebook