fbpx

Додому Марина повернулася пізно. Вона тихо відкрила двері і побачила чоловіка, який сидів за столом. В руках у нього був конверт. Зустрів її словами: “Марино, присядь. Нам треба поговорити”

Подарунок…

Марині чомусь в цей вечір зовсім не хотілося йти додому. І на роботі затримуватися, чесно кажучи, вона бажання не мала. В повітрі пахло чимось неймовірно гарним, але жінка вже й забула, що це таке – просто гуляти і насолоджуватися ароматом весни. Вона завжди кудись поспішала.

В свої з9 років Марина почувала себе на добрих 50. Та й виглядала вона значно старшою за своїх ровесниць. Доглядати за собою у неї завжди не було часу на це, та й навіщо. Вона заміжня, має двоє дорослих дітей, що ще треба жінці для щастя. Саме у своїх чоловіках – двох синах і чоловікові Сергієві, вона вбачала весь сенс життя: зварити, попрати, поприбирати, попрасувати… цей список міг тягнутися до нескінченності, і так щодня.

Сльози стікали по обвітреному лиці Марини, вона незграбно витирала їх своїми натрудженими руками. В голові крутилася думка: “За що з нею так повівся Сергій?”

Марина вийшла заміж в 17 років, а в 18 у них з чоловіком уже з’явився первісток. Жінка добре пам’ятає, як її мама відговорювала її від такого раннього шлюбу, але зрозумівши, що молодята все вирішили, не стала перечити. Весілля було скромним. Після весілля Марина пішла жити до свекрухи. Чого тільки не довелося пережити молодій дівчині біля неї. Свекруха не втомлювалася повторювати: “Ти тут ніхто, і звуть тебе ніяк. Скоро мій син зрозуміє, що не така дружина йому потрібна, і кине тебе.”

Марина завжди боялася, що слова свекрухи колись таки можуть справдитися, тому з усіх сил намагалася у всьому догодити чоловікові. І в певний момент перестаралася, напевно…

Останнім часом жінка помітила, що Сергій почав затримуватися на роботі, приходив пізно, втомлений. Такого за більше, ніж 20 років спільного життя, Марина не пам’ятає.

Читайте також: Гаврило для доньки ретельно обирав для жениха. Заради неї в сім’ї залишився, щоб доня мала тата. Новина швидко облетіла все село, навіть в районі знали. У дочки колишнього голови села, Олени, відмінилося весілля

От і вчора, вона весь день готувала, щоб коли Сергій прийде з роботи, нагодувати чоловіка чимось смачненьким. А він прийшовши додому, навіть не зайшов на кухню. Вечеря так і охолола на столі. А Марина плакала. Вона чомусь згадала слова свекрухи: “Рано чи пізно він тебе кине”. Невже цей час настав?

З думкою, що у чоловіка з’явилася інша жінка, Марина спробувала лягти спати. Але сон в цю ніч до неї чомусь не приходив. Зате був рій думок і море спогадів. Вона ж була ідеальною дружиною – все для інших, собі нічого. Вона вже й не пам’ятає, коли купувала собі обновки. Не те, щоб їй не хотілося, просто вона завжди вважала, що важливіше нагодувати своїх чоловіків якісною їжею, ніж купити собі нову сукню, а жили вони доволі скромно.

Раннє заміжжя не дозволило Марині отримати освіту, відразу пішли діти, якось не до того було. Працювала все життя продавцем – то в магазині, то на місцевому ринку. Не нехтувала і прибиранням, завжди бігала вечорами на підробіток. Так і жили.

А Сергій у Марини – шанована людина, лікарем в місцевій поліклініці працює. Правда, грошей заробляє небагато, але ж користується повагою серед людей.

“Напевно, він все-таки зрозумів, що я йому не пара, і викине мене із свого життя. Сини у нас майже виросли. А я ж без них як? Я ж можу тільки з ними” – ця думка нав’язливо оселилася в голові у Марини. Вона вже другу годину гуляла навколо свого будинку, їй здавалося, що все станеться саме сьогодні. Ось зараз вона зайде додому, а на порозі її зустріне чоловік з зібраними валізами і зі словами: “Вибач, давно люблю іншу”.

Додому все-таки йти довелося. Вона тихо відкрила двері і побачила чоловіка, який сидів за столом. В руках у нього був конверт. Зустрів її словами: “Марино, присядь. Нам треба поговорити.”

Всередині у Марини похололо. Вона мовчки присіла і уважно подивилася на чоловіка.

Той почав урочисто, в незвичній йому манері:

“Марино, дякую тобі за все. Я бачу, як ти стараєшся, щоб у нас все було добре. А ще, я знаю, що у тебе є заповітна мрія, яку ти навіть боїшся озвучити – поїздка у Францію. Отож, у тебе скоро день народження. У цьому конверті – квитки до твоєї мрії! А затримувався я так часто тому, що теж знайшов підзаробіток, щоб здійснити для тебе казку. Адже ти цього заслужила”.

Автор Олеся Біла

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page