fbpx

Дочку я виростила сама в скромних умовах і не збираюся брати кредити або залазити в борги, щоб пускати пил в очі своїм сватам. Захотіли діти красиве весілля – це їх особисте бажання. Я зі свого боку подарувала те, що могла. Але свати порахували, що це дуже незначний подарунок, і всім своїм виглядом дали мені це зрозуміти. Самі вони подарували нашим дітям квартиру

Все життя донька була для мене всім. Ми жили, як то кажуть, бідно, але гідно. А рік тому вона вийшла заміж. У нашій родині є фамільна прикраса – золота брошка, яка належала ще моїй прапрабабусі. Для нашої сім’ї ця річ насамперед дуже дорога як пам’ять. Ця брошка передається по жіночій лінії, і ось тепер дійшла черга і до моєї дочки.

У мене навіть не було інших варіантів – я подарувала цю брошку доньці на весілля, і була дещо здивована реакцією батьків нареченого і його родичів. Вони порахували, що це дуже незначний подарунок, і всім своїм виглядом дали мені це зрозуміти. Самі вони подарували нашим дітям квартиру. У них, благо, була така можливість.

Але я на такі речі уваги не звертаю і вважаю, що духовні цінності вище матеріальних. Я сама виростила дочку в скромних умовах і не збираюся брати кредити або залазити в борги, щоб пускати пил в очі своїх сватів. Захотіли діти красиве весілля – це їх особисте бажання. Я зі свого боку організувала їм професійну фото- і відеозйомку, так як працюю в цій сфері.

Але справа зовсім і не в весіллі, а в тому, що недавно я шукала собі намисто з перлин і натрапила на нашу фамільну брошку. Помилки бути не могло, тому що був зазначений номер телефону доньки. Я подзвонила, сказала, що по оголошенню, але не стрималася, розплакалася і кинула слухавку. Дочка зрозуміла, що це я, передзвонила, почала щось намагатися пояснювати.

Виявилося, що їм не вистачало грошей на машину, яку терміново і за вигідною ціною продавали їх друзі, вони позичили, а тепер потрібно роздавати борги. Я сказала, що сама викуплю цю брошку (до речі, вона виявилася не такою вже й дешевою), знайшла необхідну суму і забрала назад нашу сімейну реліквію.

Сиджу, дивлюся на неї, а в душі порожнеча. Як так сталося, що для наших дітей історія родини нічого вже не значить? Адже навіть дерево засихає і чахне без коренів, що вже говорити про людину, яка не пам’ятає і не шанує своїх предків. Сумно все це усвідомлювати, але, мабуть, вже нічого не виправиш. Напевно, варто визнати, що я сама відстала від життя і веду себе нерозумно і старомодно. Але на душі мені неспокійно. Досі не можу зрозуміти, чому донька так поступила.

Фото ілюстративне – chitalnya.

You cannot copy content of this page