Я на заробітках вже 10 років, і поїхала я для того, щоб дочці своїй допомогти, аби хоч у неї життя склалося щасливіше, ніж у мене.
В мене самої особисте життя не склалося, і не останню роль в цьому відіграло те, що у мене не було свого житла. Ми з чоловіком жили разом з його мамою, і свекруха зробила все для того, аби ми розійшлися.
Я терпіла доти, поки дочка не стала дорослою, а коли Валя закінчила школу, я подала на розлучення і поїхала на заробітки в Італію.
Дочка закінчила університет, і почала зустрічатися з одним хлопцем. Так виглядало, що у них все серйозно, що мене неабияк тішило.
Наречений Валентини старший за неї на 3 роки, і я була впевнена, що от-от він зробить їй пропозицію.
Але вони зустрічаються вже 4 роки, і ніякого руху в напрямку весілля не спостерігається.
Коли я пробую почати з дочкою говорити на цю тему, вона відразу замикається в собі і не хоче нічого говорити.
Щоб якось пришвидшити процес, я купила дочці двокімнатну квартиру, зробила там сучасний ремонт.
Тепер вже є всі умови для того, щоб створити сім’ю, народити мені онуків. Але знову – ні!
Найцікавіше, що майбутній зять переїхав до моєї доньки і живе з нею, але досі не зробив їй пропозицію!
Я відверто не розумію, що відбувається. Чому вони за стільки часу ще не оформили свої стосунки?
В свій час ми з чоловіком прозустрічалися пів року, і він мені освідчився. Ще через три місяці ми зіграли весілля – і все.
Тому я не розумію, як за стільки років вони ще не з’ясували для себе, чи хочуть вони бути разом.
Якщо так – то одружуйтесь, якщо ні – розбігайтесь, не заводьте один одного в роки! Ну хіба не так?
Якось днями я не витримала, набрала доньку і прямо їй сказала, що або шлюб, або нехай “зять” з’їжджає з моєї квартири.
Що тут почалося! Дочка на мене образилася, каже, що я не бажаю їй щастя, і що я живучи в Європі, мала б мати більш сучасні погляди на життя!
Та я сказала, що свого рішення не зміню, то ж нехай вирішують.
А тепер питаю вашої думки – я права чи ні?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.