Ми з Русланом сподівалися, що Валентина Павлівна дотримає обіцянки і допоможе нашому сину з оплатою навчання, але цього не сталося. Руслан – це мій чоловік, Валентина Павлівна – його мама. У нього є рідна сестра, старша за мого чоловіка на рік. У зовиці є донька 23 роки, моєму сину Артему 18 буде.
Свекруха завжди була жінкою досить заможною, батько чоловіка працював на хорошій посаді, кошти на рахунку він залишив дружині, та ще й у Валентини Павлівни гроші були вкладені добре, бо свекор мав доступ до якихось цінних паперів в свій час.
І чоловіка, і його сестру свекруха забезпечила житлом: живемо у квартирах бабусь чоловіка та його сестри. До своїх онуків Валентина Павлівна завжди дуже добре ставилася, обіцяла, що допоможе нам їх на ноги поставити і якщо що, то оплатить навчання в університеті.
Мій син вчився в школі не дуже добре. Я не мала часу стежити за його навчанням, бо чоловік тоді сидів без роботи і головною годувальницею в сім’ї була я.
До 9-го класу сина Руслан мій нарешті знайшов роботу. Я змогла знову видихнути. Але… час ми змарнували. У сина суцільні прогалини, попереду ЗНО, трійки майже з усіх предметів і жодної надії на те, що можна буде виправити ситуацію.
Дочка зовиці на той час уже навчалася на платному факультеті якогось університету, отримувала спеціальність юрист, щоб потім сісти в якомусь офісі секретаркою. Грошей на навчання онуці дала Валентина Павлівна.
Я наполягала на тому, що після 9 класу синові треба йти в коледж, бо бачила, що вчитися він не хоче. Але мене зупинила свекруха, вона наполягла на тому, що Вадим піде в 10-й клас, а після школи піде вчитися в університет на платну форму, всі витрати на навчання вона обіцяла взяти на себе.
Чоловік був на боці матері, а Артему було все одно: бабуся обіцяла університет, чого ж напружуватися? Він відучився в школі, ми оплачували йому репетиторів з декількох предметів, а коли настав час поступати, свекруха заявила, що грошей у неї немає. Дочка зовиці заміж зібралася, тому всі відкладені гроші бабуся віддала онучці на квартиру.
На бюджет наш Артем не проходив, а заплатити за його навчання у нас змоги не було. Я запитала свекруху, навіщо тоді вона скільки років нам обіцяла, що оплатить йому навчання і що нам тепер робити?
– Працювати піде. Потім у армію. Можливо потім у нього жага до знань прокинеться.
– Час втрачений, розумієш? – кажу чоловікові. – Ким він буде? Домоглися чого хотіли? Свекруха м’яко стелила, на обіцянки не скупилася. Доньку твоєї сестри відучила, квартиру купила, а нашому сину від бабусі нічого не дісталося.
– А чому твоя дружина на мене ображається? – каже Валентина Павлівна. – Я не зобов’язана давати гроші на навчання онука! Ситуація змінилась. Внучці зараз гроші потрібніші. Не хвилюйся, буде і вашому Артему квартира, моя.
Нехай я розумію, що свекруха не зобов’язана, що проблеми з навчанням онука — не її проблеми. Але ж всі ці роки вона сама обіцяла. Руслан маму підтримував, син не вчився, і що тепер. А квартира? Свекруха одного разу вже обіцяла, немає гарантії, що потім квартира більше знадобиться правнукові від тієї самої внучки.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
