Рік тому я зробила найбільшу помилку у своєму житті – продала свою хату, де прожила більше 60-ти років. Наполягла на цьому моя донька. Вони з зятем дуже хотіли мати свій будинок за містом, тому продали квартиру, в якій жили, але грошей все одно не вистачило.
Тоді Наталя і запропонувала мені продати будинок в селі, і переїхати до них. Аргументація була більш, ніж переконливою – я живу сама і рано чи пізно мені буде потрібний догляд, а Наталя у мене єдина донька.
До того ж, будинок, який планувала купити донька з зятем, був доволі просторий, там всім місця вистачить, і він знаходиться від обласного центру за 1 кілометр, не те, що мені до райцентру тридцять.
Також є дві внучки, які потребували догляду, поки дочка з зятем на роботі. Одним словом, з усіх сторін виглядало, що треба погоджуватися, і я дала свою згоду.
Будинок і справді мене вразив, мені навіть не вірилося, що тепер я буду жити в таких хоромах. Для мене дочка виділила окрему кімнату, в мої обов’язки входило зранку відправити дітей до школи, потім зустріти, прибрати, приготувати їсти. Звичайно, мені прямо про це ніхто не говорив, але це само собою розумілося.
Оскільки я вже була на пенсії і мала ще достатньо сил, то мені навіть було приємно бути корисною дітям. Але потім поступово все стало змінюватися. Коли зять приходив з роботи не в настрої, я крізь зачинені двері чула, як він каже дочці, що я тут зайва. Слухати таке було дуже неприємно.
В кінці лютого моя дочка з дітьми виїхала в Польщу, а я залишилася з зятем жити в їхньому будинку. Він до мене взагалі не говорить, не хоче їсти те, що я готую. Дійшло до того, що я весь день можу не виходити з своєї кімнати, щоб зайвий раз не потрапляти йому на очі.
Дочка напевно підозрює, що мені зараз непросто, але поки нічим допомогти не може. Каже, що після перемоги обов’язково повернеться і все налагодиться.
Не знаю, як воно буде, але я дуже шкодую, що погодилася продати свій будинок і на старість залишилася ні з чим.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
