fbpx
Життєві історії
Дочка з зятем виїхали в Канаду, а мені залишили свій великий будинок, щоб я за ним дивилася. Але мій син купив квартиру, і наполягає, щоб я переїхала туди на зиму

Визнаю, що в свій час я вчинила не зовсім правильно, коли записала свій будинок на дочку, а синові нічого не дала. Та й він нічого не просив. Відразу після школи поїхав в столицю вчитися та там і залишився.

Потім Василь знайшов добру роботу, зняв в Києві квартиру. Додому приїжджав рідко, а коли телефонував, запевняв, що у нього все добре. А тим часом Ліля, моя молодша донька, вийшла заміж і привела зятя додому. Вона відразу поставила мені умову, що буде з чоловіком щось вдома робити, лише якщо я вже перепишу на неї будинок.

І я, таємно від сина, так і зробила. Василь мене ніколи нічого не питав про спадщину, то й я теж не починала цю тему. Просто переписала все на Лілю. Вони з зятем і справді почали господарювати – розбудувалися, ремонт зробили, нові меблі купили.

Зять постійно був в Польщі на заробітках, гроші дочці висилав. А коли почалася війна, дочка з внуком до нього в Польщу поїхала. Виявляється, зять давно мітив на Канаду, от вони з Польщі швидко візи відкрили і переїхали в Канаду на постійне місце проживання. Зять дальнобійник, він роботу швидко знайшов, а Ліля поки вдома сидить, ще шукає місце праці. Повертатися найближчим часом в Україну вони не планують.

Я залишилася сама у їхньому, тепер уже виходить, великому будинку. Лютий, березень, частину квітня ще було холодно, звичайно, я включала опалення. Та коли прийшли рахунки у кілька тисяч гривень щомісяця, я просто не знала, що мені робити при моїй мінімальній пенсії.

Я зателефонувала дочці, вона була дуже незадоволена, та все ж, усі квитанції оплатила. А зараз знову прийшла осінь, похолодало, Ліля мені зателефонувала і каже, мамо, Ви цієї зими опалення швидко не включайте, економте як можете, бо у нас ще грошей нема, нічим буде платити, поки ми тут не обжилися.

І що тепер виходить – я в своїй хаті не маю права включити опалення, бо не зможу потім все оплатити? Ліля попередила, що вона нічого не платитиме.

Кілька днів я думала, що робити. Та мені одній такого великого будинку і не треба було, то ж дочка набудувала для себе, і як тепер це все обігріти взимку?

Син приїхав в суботу, я його не чекала навіть. Привіз мені гостинців, а я йому все розповіла. Зізналася, як я його обділила із спадщиною, і що сама не знаю, що мені тепер робити.

А Василь каже, що якраз приїхав на Прикарпаття, бо купив однокімнатну квартиру тут. Мав зайві гроші, вирішив їх вкласти в нерухомість. Жити він там не збирається, повертається в столицю, але хоче, щоб в цій квартирі поки пожила я. Квартира затишна, тепленька, і комунальні послуги він бере на себе.

З пропозицією Василя я погодилася, збираю речі, з понеділка переїжджатиму. А дочка як почула новину, то каже, а будинок Ви на кого лишаєте, не можна ж так його напризволяще на всю зиму залишити.

Та я дуже вдячна синові за його пропозицію. Зима довга, дай Бог з допомогою Василя перезимую.

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page