fbpx
Життєві історії
Дочка з сином довго сперечалися, хто повинен забрати мене жити до себе. Дочка казала, що у неї невелика квартира і немає окремої кімнати для мене. У сина, хоч і власний будинок, його дружина чекає дитину і навряд чи погодиться на переїзд свекрухи. Мені стало так прикро, що я прожила все життя і не заслужила співчуття від своїх дітей

Коли я народила двох дітей, думала, що принаймі, вони доглянуть мене на старості. Адже все своє життя я присвятила вихованню дочки і сина. Та я помилилася, бо тепер, коли я занедужала і мені потрібен догляд, бо сама я не можу себе обслуговувати – ніхто з них не захотів забрати мене до себе і доглядати за мною. І це дуже важко, знати, що ти не потрібна своїм дітям…

Ростила я їх одна. Чоловіка не стало, коли на світ з’явився наш син, на той момент ми вже виховували дочку. Я працювала на двох роботах, щоб у них було все. Я кожному з них дала освіту. І не якусь там, а вищу. Дочка отримала диплом дизайнера, а син – інженера. Вони обоє влаштувалися на хороші роботи.

Поки я була здорова, то завжди допомагала їм з дітьми. У мене два онуки: Михайло – син дочки і Андрійко – дитина сина. Я водила хлопчиків по гуртках, забирала зі школи. Вони часто залишалися у мене. Але одного разу мені стало зле прямо на вулиці. Мене поклали в лікарню. І тут діти показали своє справжнє відношення до мене.

Дочка відвідала лише один раз за весь час, а син тільки зателефонувати спромігся. Мене виписали через тиждень і сказали не перевтомлюватися, але тут діти привезли мені онуків. А з ними знаєте, як буває: то пограти, то їсти приготувати, то на дитячий майданчик зводити.

Через два місяці мені стало гірше. Я попросила сина звозити мене на машині на обстеження, але він вічно був зайнятий, і я викликала собі таксі. Скажу вам для пенсіонерки це істотні витрати.

Йшов час, і одного разу я просто не змогла встати з ліжка. Я зателефонувала доньці, але вона була на роботі і порадила мені викликати швидку допомогу. Мене забрали в лікарню. Відтоді сама ходити не можу. Лікар перед випискою пояснювала моїм дітям, що мене не можна залишати одного, і що мені потрібен догляд.

Вдома дочка з сином довго сперечалися, хто повинен забрати мене жити до себе. Дочка приводила аргументи, що у неї невелика квартира і немає окремої кімнати для мене. Син не поступався їй і відповідав, хоч у нього і велике житло, його дружина чекає дитину і навряд чи погодиться на переїзд свекрухи.

Мені стало так соромно, що я прожила все життя і не заслужила співчуття від своїх дітей. Я перебила їх і сказала, щоб вони йшли обидва! Нікого з них бачити не хочу! Я прекрасно впораюся одна і не збираюся бути для них тягарем. І вони пішли. А я лежала і плакала в подушку.

Як таке могло статися? Як з улюблених дітей вони перетворилися в егоїстів? Невже я так їх виховала? Я всю ніч не могла заснути. А коли настав ранок, я була в дуже пригніченому стані. Я почула, як відчинилися вхідні двері і злякалася. Виявилося, що діти вчора пішли, і квартира всю ніч були незамкнені. А встати то я не можу.

Це прийшла сусідка з першого поверху, хороша молода жінка, яка одна виховувала доньку. Вона захотіла мене провідати. А мені так прикро стало, що я все їй розповіла. Вона запропонувала свою допомогу, але якщо я рідним дітям не потрібна, то, як можу прийняти допомогу від сторонньої людини? Але сусідка виявилася напористою. Вона принесла мені їжу і приготувала чай.

Відтоді ця мати-одиначка доглядає за мною, а я віддаю їй половину своєї пенсії. З них вона купує продукти і готує мені. Решту грошей йдуть на комунальні послуги та інші побутові товари. Тепер моє життя повністю залежить від чужої людини, а рідним дітям абсолютно все одно як там їх мати. Дзвонять зрідка, і зітхнули з полегшенням, дізнавшись, що за мною є, кому доглядати.

Ніколи не думала, що в кінці життя отримаю таку зраду, та ще й від сина і дочки. Я виростила невдячних дітей.

Фото ілюстративне – oede.

facebook