Я запросила доньку до себе на Різдво, а вона сказала, що не приїде. Я дуже засмутилася, але розумію, чому вона так вирішила. Справа в тому, що свою квартиру я заповіла колишній невістці і дочка про це дізналася.
Дочці моїй, Олесі, 35 років, їй не так потрібне житло як Наталці. Та й не невістці я квартиру віддаю, а внукам. Син пішов з сім’ї і я вважаю своїм обов’язком допомогти його дітям.
У Олесі – сім’я, дитина-школяр, робота. З чоловіком теж певний час у неї не ладналося, вона ледь не розлучилася. Але вони зуміли вчасно все владнати, тепер бачу – зять дуже старається, гроші додому приносить, подарунки купує, про дитину дбає. Так що, я вважаю, що у дочки все добре, їй моя допомога не потрібна.
А от невістку мені шкода, хороша вона. Але у сина з’явилася інша і він без вагань пішов із сім’ї. Залишив дружину з двома дітьми, молодшому не було й року. До Наталки я завжди ставилася як до дочки. Син сім’єю з самого свого весілля так і жили зі мною у моїй двокімнатній квартирі. Онуки виросли у мене на руках.
Невістка, мила, добра, до того ж рано сама залишилася без матері – за роки шлюбу з моїм сином стала мені рідною. У нас з нею майже ніколи не було серйозних непорозумінь.
Після розлучення син зібрав валізу і пішов жити до своєї нової пасії, а невістка з дітьми залишилася у мене. До батьків вона повернутися не може, там хата в селі, яка не опалюється, по воду на вулицю треба ходити, для дітей ніяких умов.
Те, що син пішов з сім’ї, мене дуже підкосило. Цілий рік після розлучення я хворіла, і Наталка мене дуже підтримувала. Олеся, звичайно, теж брала участь, але в основному матеріально. Часу прийти, побути зі мною, у неї не було.
Весь цей час, у глибині душі я сподівалася, що син схаменеться і повернеться в «справжню» сім’ю, до дружини та дітей. Однак цього не сталося. Минув рік, син благополучно живе з новою дружиною, яку я і бачити не хочу. А нещодавно дізналися: виявляється, у них скоро буде спільна дитина.
Нещодавно я вирішила розібратися зі спадщиною. Тобто квартирою. Я склала заповіт на Наталку і на двох онуків. Бо Наталі, бідолашній, на квартиру не заробити, а в неї діти.
У дочки якась квартира, хоч на околиці і вполовину з чоловіком, є. Тому я вважаю, що не обділяю її. З чоловіком у них тепер все добре, так що він подбає і про неї, і про майбутнє дитини. А я маю дбати про майбутнє онуків від сина.
Наталка не має ні роботи, ні житла, ні освіти, їй йти нікуди і дітей вести теж. Немає в неї будинку, крім цієї квартири. Тому я вважаю справедливим, якщо в квартирі залишиться Наталка з дітьми.
Я сподівалася, що дочка мене зрозуміє. Мені завжди здавалося, що вона любить племінників, завжди їм все купувала, часто ходила з ними в кіно і в парк. Та, як виявилося, все не зовсім так, як я думала.
Олеся мені сказала, що вона і її дитина теж заслуговують на спадщину і навіть брату подзвонила, скаржилася, що через нього вона залишається без нічого.
Зі мною дочка спілкуватися не хоче, каже, що на Різдво до мене не прийде, мовляв, у мене тепер є Наталка. А мені прикро, я ж хотіла зробити як краще.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
