fbpx
Життєві історії
Дочка приїжджає до нас щоп’ятниці, вечеряє у нас, набирає домашньої консервації з дачі, пирогів та котлеток, які я приготувала для онука на вихідні, і їде до себе в квартиру відпочивати. А онук залишається в нас. А ввечері в неділю чоловік везе онука додому. Я намагалася поговорити з донькою, що ми з батьком теж хочемо спокійно пожити, але донька не цінує нас з чоловіком

Так склалося, що свою донечку я народила досить рано, мені тоді було всього лише 20 років. Та й сама дочка поквапилася теж, в 23 роки познайомилася зі своїм чоловіком, через 3 місяці дізналася, що чекає дитину і відразу вийшла заміж. І зрозуміло, що нічого доброго з цих відносин не вийшло, розлучилися вони відразу після того, як на світ з’явився мій онук. на наш превеликий жаль, наш колишній зять ніякого інтересу до дитини не виявляв, та й аліменти платити на дитятко спочатку не хотів. Загалом, розлучення у моєї доньки було тривалим і непростим.

Десь майже рік після того моя дочка сумувала, а потім вирішила, що треба влаштовувати особисте життя, адже вона ще зовсім молода. На той час нам вдалося продати бабусин будинок, який вона заповіла своїй внучці, моїй доньці, і взяти в кредит однокімнатну квартиру. Дочка з онуком переїхали в нову квартиру, а ми з моїм чоловіком вирішили, що ось зараз саме час пожити для себе, адже ми все життя про когось піклувалися, жили проблемами інших. Адже ми теж ще зовсім не старі, теж хочеться життя побачити. Мріяли, як будемо їздити на дачу і у відпустку за кордон, ходити в театр і на хороші вистави, проводити вдвох тихі сімейні вечори за чаєм з тортиком, які я так любила випікати.

Але майже відразу після переїзду, наша донька на всі вихідні стала привозити до нас онука. Спочатку говорила, що робить ремонт у квартирі, купує меблі, посуд. Потім розповідала, що подружки покликали в кафе, на виставу, в кінотеатр.

Наш онук кумедний і дуже милий та хороший хлопчик, і ми з задоволенням проводимо з ним час, ми любимо його. Але ж і ми ще не старі, дочку виростили, хочемо трохи пожити й для себе. Але щочетверга, як за розкладом, дзвонить дочка і просить в п’ятницю ввечері забрати хлопчика до вечора неділі. А в неділю ввечері чоловік мій відвозить нашого онука додому.

А через деякий час нам вже стало зрозуміло, що наша донька зустрічається з чоловіком. Але з нами і з сином вона його знайомити не хотіла. А через рік з’явився інший, і історія знову повторилася. Дочка приїжджає в п’ятницю, вечеряє у нас, набирає домашньої консервації з дачі, пирогів та котлеток, які я приготувала для онука на вихідні, і їде до себе в квартиру відпочивати.

Не подумайте, що я якась жадібна або злісна людина. Але дочка вже доросла жінка, вона працює і заробляє не погані гроші, квартиру ми теж допомогли їй купити, отримує аліменти, дитина ходить в садок, в квартирі сама собі господиня. Але вже кілька років кожні вихідні онук у нас, а дочка пригощає домашньою консервацією подружок або свого чоловіка.

Я намагалася спокійно пояснити нашій доньці, що ми раді дитині, але не настільки часто. Вона не реагує, робить вигляд, наче не розуміє, про що я говорю. І я інколи хвилююся, що вона скаже: “А, вас все не влаштовує! Тоді я взагалі не буду привозити до вас онука!”

І залишимося ми одні, а ми вже звикли, що малюк проводить з нами стільки часу.

Тепер ми з чоловіком думаємо, як нам правильно вчинити. Зовсім забути про своє життя? Займатися вихованням онука і далі дачі нікуди не їздити? Але ж життя у нас одне і в ньому стільки всього цікавого, чого ми навіть не бачили, а так хочеться.

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

facebook