Я не допомагаю своїм дорослим дітям, тому що не відчуваю такого обов’язку. Мені 55 років, у мене є син та дочка, у обох уже є власні сім’ї.

Моя думка така, що дітей не треба вчити на те, що бабуся завжди під боком, і в будь-який момент прибіжить, бо якщо один раз відмовиш, то образяться на все життя.

Донька вийшла заміж і живе з чоловіком в іншій області. А син недалеко, одружився кілька років тому, пішов жити до дружини, якій у спадок перейшла квартира.

У мене є подруга Марія, ми з нею колись багато спілкувалися, а зараз у неї ніколи вільного часу немає.

Весь свій вільний час Марія віддає дітям і внукам, каже, що вона їм зараз дуже потрібна, бо невістка на роботу вийшла, онуки в садок пішли. От вона і тримає всі кути на собі.

Марію я не розумію, і про це я прямо їй і сказала, що у її онуків батьки є, і що їй в підсумку за це навіть ніхто і дякую не скаже.

– Народили, хай і справляються тепер. Ми своїх дітей виростили, все, що їм дали. Так що нічого нікому не винні. Можна і собі трохи пожити, поки ще добре себе почуваємо. Не біжи ти до них на перший поклик, на шию тобі вже діти сіли, – кажу я подрузі.

А вона лише сумно зітхає.

– От і сваха так вважає, – каже Марія, – ми, каже, нічого вам не винні. Квартиру тобі бабуся заповіла, живіть та допомоги не просіть. А я не можу, ну хто їм допоможе, як не я?

Не розумію я Марію, добре б ще донька рідна, а тут невістка. Якщо її власні батьки не вважають за потрібне допомагати, то їй це для чого?

А вона виправдовується, що їй це не важко, а навпаки, в радість. Кличуть – значить потрібна, а це важливо.

– Так, важко, але інакше навіщо потрібні бабусі? Батькам і книжку почитати ніколи, та що я кажу, сама ти молода не була. Ти ж народила рано, ще вчилася, тобі теж допомагали сина на ноги піднімати, – каже Марія.

– Тоді інша справа була, – відповідаю, – тоді й займатися нашим літнім батькам було більше нічим, крім як із онуками сидіти. А зараз я у 55 років себе в бабусі.

Ну вже ні, кажу, ви вже якось без мене. Я на роботі шановна людина.

А хто у вас? Подай принеси, звари, прибери? Моя місія із дітьми закінчена. Я відмовилася. Нічого знайшли вихід зі становища, няню взяли.

– Вони взяли няню, а ти через місяць на пенсію вийшла. Заняття ти собі знаходиш, поки. А ремонт тобі нещодавно хто робив? Правильно, робітники.

А мені – син із невісткою. І путівку до санаторію сплатили, хоча теж – не повинні. Так що все взаємно.

Ну ні, я так робити не хочу. Я дала дітям життя, виростила їх, а тепер вони нехай самі. А коли прийде час, вони просто будуть зобов’язані мені допомагати, адже я їхня мама.

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.