Моя двоюрідна сестра має єдину донечку.
Вона все життя її плекала, віддавала їй найкраще з того, що могла.
Сестра Ольга з чоловіком були дуже щасливі, коли дізналися, що у них буде донечка, адже вона все життя мріяла стати мамою дівчинки.
Вже в уяві малювала, як розчісуватиме її довге волосся, як купуватиме гарненькі сукні і якою королевою вона буде на своє весілля.
Загалом, відколи в Ольги з’явилася Іринка. вона душі не чула в ній, все для неї робила, дуже старалася і чоловік її також душі в Іринці не чув.
Батьки жили лише заради своєї донечки, все було для неї.
Моя сестра з бідної родини, як і її чоловік, живемо ми всі в селі, а тут розбагатіти дуже непросто. Тому вони були звичайною сім’єю, дати доньці багато не могли, але давали свою любов, турботу і все найкраще, що було лише в їх силах.
Іринка добре вчилася в школі, адже мама в усьому їй допомагала, підтримувала, як могла.
Усі її вихваляли.
Моя племінниця завжди ходила гарно одягнена, Ольга їй купувала усе найкраще, хоча на собі економила дуже і зайвого собі дозволити не могла.
Згодом, коли Ірина підросла, поїхала навчатися в місто. Батьки багато часу для того складали гроші, а згодом усе, що могли заробити – йшло на доньку.
Ірина й не замислювалася над тим, як батькам все важко дається. Вона весь час була зайнята своїми турботами і хотіла собі гарно життя влаштувати.
А згодом зустріла Андрія і сказала батькам, що хоче весілля шикарне, таке, про яке вона мріяла все життя. Але не в селі в шалаші, а в ресторані.
Звісно, що Ольга сама мріяла про таке гарне та світле весілля єдиної доньки, але грошей таких не мала, тому довелося взяти кредит.
Сума була велика, сестрі довелося б дуже довго віддавати борг.
Тому після того, як відгуляли весілля, чоловік Ольги набрав багато підробітків, робив людям по хатах ремонт. І, як тільки сестра з чоловіком виплатили борг, його не стало, важко йому все те далося.
Сестра моя дуже сумувала, адже такого золотого чоловіка мала, що всі в селі заздрили їй, настільки він був працьовитою та доброю людиною.
Тоді зять поїхав за кордон якраз, вони хотіли з Іриною на квартиру свою грошей назбирати.
А пів року тому до нього й Ірина поїхала, сказала, що там добре їм в Іспанії, вони там будуть влаштовувати своє життя. А згодом і про житло там за кордоном подумають.
Ольга моя так згорювалася, що занедужала. Стала своїй доньці телефонувати, що недобре їй, не може сама нічого робити.
Сестра сподівалася, що донька її до себе забере, а та сказала:
– Я, мамо, додому повертатися не буду. Я своє життя буду влаштовувати тут. А ти не хвилюйся, я знаю куди тебе влаштувати, я вже домовилася про все.
І тут Ольга дізналася вперше, що донька говорить про будинок для людей похилого віку, вона ще більше засмутилася.
Я живу теж в селі поряд з нею, вона стала проситися, щоб я взяла її до себе, але я не можу, я живу з чоловіком, до мене діти приїжджають з міста, вони не хочуть, щоб я доглядала сестру.
Та якщо я її доглядатиму, туди піде моє здоров’я, а потім моїм дітям потрібно буде доглядати і мене, і її. Я теж цього не хочу.
Кажу сестрі:
– Зараз так багато людей знедолених, переселенців, візьми до себе якусь сім’ю, хай живуть в тебе і доглядають тебе, та й усім буде добре.
А сестра каже, що їй буде соромно, коли її чужі люди доглядатимуть.
Але що я тут можу зробити?
Фото ілюстративне.