Дочка хоче, щоб ми продали свою земельну ділянку, а за виручені кошти купили їй квартиру. Вона навіть покупців знайшла, і привела їх до нас додому. Але чоловік категорично проти, щоб ми продавали город. Він вважає, що в селі не можна залишатися без землі

Ми з чоловіком – люди небагаті. Живемо в селі, маємо власний будинок, тримаємо господарку.

У нас є город, на якому ми садили картоплю, буряк, моркву, все, що треба.

Прожили ми разом 30 років, ніколи між нами жодного серйозного непорозуміння не було.

А зараз у нас виникла проблема, з якою ми взагалі не можемо порозумітися.

Все через нашу доньку, яка наполягає на тому, щоб ми продавали город.

У Юлі є мрія – квартира в місті. Щоб її купити, потрібно мінімум 20 тисяч доларів, а таких грошей у нас немає.

Донька давно поїхала з села, спочатку вчилася в місті, потім там роботу знайшла.

І весь цей час вона знімає квартиру, і на це йде значна частина її заробітку.

Юля постійно скаржиться, що якби у неї було власне житло, їй би жилося набагато легше.

Донька чомусь впевнена, що це ми не допрацювали, бо на її переконання, батьки мають забезпечувати своїх дітей житлом.

Те, що грошей у нас немає, доньці відомо.

Тому вона хоче, щоб ми продали свою земельну ділянку, а за виручені кошти купили їй квартиру.

Вона навіть покупців знайшла, і привела їх до нас додому.

Але чоловік категорично проти, щоб ми продавали город. Він вважає, що в селі не можна залишатися без землі.

А донька вперлася, що хоче квартиру, і каже, що якщо ми їй не допоможемо, то вона перестане з нами спілкуватися.

Продавати город чоловік не погоджується, вперто стоїть на своєму.

Я його переконую, що Юля у нас – єдина дитина, і що ми маємо їй допомогти, бо хто ж як не ми?

Та все марно, ніякі мої аргументи він не чує і не сприймає.

Не знаю, що й робити, я наче між двох вогнів: розумію, що чоловік має рацію, але і дочку мені шкода, хочеться якось дитині допомогти.

Що мені робити, просто не знаю.

Може мені на заробітки поїхати, в Італію, там у мене багато подруг, і вони б допомогли мені з пошуком роботи.

Але я за все своє життя далі нашої області нікуди не виїжджала, то ж мені трохи страшно.

І чоловік проти моїх заробітків, каже, що нікуди мене не пускає. А доньці якщо треба, то нехай вона сама їде.

Хто з них правий? На чию сторону мені стати?

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.