Мені 63 роки, я давно вдова, у мене двоє дорослих дітей, яким я і присвятила своє життя. Син давно одружився, переїхав в інше місто, з ним, невісткою і внуками ми бачимося рідко. А ось Тамара, донька, вийшла заміж 6 років тому, має двоє малих дітей і вважає, що я маю їй допомагати.
Я не проти, коли можу, завжди готова допомогти. Але сидіти з дітьми на постійній основі у мене немає ні сил, ні часу, ні бажання. Я дуже чекала того часу, коли піду на пенсію. Чому? Та тому що все життя хотіла займатися собою і хоч трохи відпочивати, але у мене не було для цього часу. Я сподівалася, що я хоч в старості поживу для себе і буду приділяти час собі і своїм бажанням. Я хотіла хоч трохи помандрувати і почати вести здоровий спосіб життя.
Багато моїх подруг саме так і живуть, коли вийшли на пенсію. Але у мене так не виходить. Просто дочка постійно просить мене посидіти з онуками, а відмовити їй я не можу.
Але в цьому році моя дочка вже зовсім знахабніла: вона хоче, щоб я забрала до себе онуків на все літо. Мовляв, вона сильно втомлюється на роботі і у неї багато справ. І взагалі, вона хоче хоч трохи відпочити.
А я, значить, не хочу відпочити? Про те, що мені треба теж відпочивати і у мене можуть бути свої справи і якісь бажання, моя дочка навіть чути не хоче.
Вона просто впевнена в тому, що якщо мама на пенсії, то вона повинна тільки онуками займатися і думати про те, як допомогти своїм дітям. А про себе думати взагалі не треба.
Справа в тому, що цього року я планувала на все літо поїхати до своєї двоюрідної сестри в Одесу, ми давно не бачилися, та й відпочинок на морі мені не завадить. Але у Тамари свої плани на моє літо… Якось так…
Я просто не знаю, що мені і робити. З одного боку, я дуже хочу втілити свою мрію, але з іншого боку, я ж бабуся і на мені лежать обов’язки, від яких не можна відмовитися.
Дочка дуже любить розповідати мені про те, що мами її подруг займаються тільки онуками і в усьому допомагають своїм дочкам. Вона каже, що я теж повинна так робити, а не думати про якісь там подорожі і свої бажання.
Але мені так хочеться хоч на старості років світ побачити. Я і так все життя сім’ї і дітям присвятила. Можу я хоч трохи пожити для себе чи я навіть на це ніякого права не маю?
Хто має рацію: я чи моя дочка? Чи можу я зайнятися собою і своїми бажаннями і тільки іноді допомагати дочці, чи, все-таки, я повинна забути про себе і повністю присвятити себе внукам?
Фото ілюстративне – currenttime.
