Ти хочеш, щоб мама залишалася з малим? Це чудово, коли є бабуся, — сказала я.
— А коли є ще й гроші, щоб за це заплатити, — відповіла моя подруга.
Її слова справді мене здивували, хоча, зізнаюся, у мене була схожа реакція, коли моя свекруха запропонувала допомогу.
Багато жінок намагаються поєднати роботу та сім’ю, і я не виняток. Коли з’явився на світ наш син, я зрозуміла, що треба повернутися до роботи, щоб не відмовляти собі в нічому.
Але питання було в тому, хто буде доглядати за малим.
Звісно, в першу чергу я звернулася до бабусі. Нам могла допомогти тільки мама мого чоловіка, Ольга Іванівна. Я попросила чоловіка першим поговорити з нею.
— Мамо, ти знаєш, у Марини хороша робота, і їй треба швидше повернутися до праці. Я теж багато часу проводжу на роботі, а малий вимагає уваги, — сказав Олександр, посміхаючись, як завжди, коли йшлося про сина.
— Так, за маленькими дітьми потрібно наглядати, — сказала Ольга Іванівна. — Я пам’ятаю, як ти був таким же активним, і тільки завдяки моєму терпінню ми все пережили.
— Ми вирішили, що няню не будемо наймати. Адже краще, коли за дитиною дивиться рідна людина. Мамо, може ти зможеш бути з Михайлом? — запитав чоловік.
Вона задумалась, а потім сказала:
— Добре, я погоджуюсь, але.
Ми стояли наче вкопані, чекаючи.
— Мені потрібен запасний ключ від квартири, щоб я могла ходити, коли хочу, — додала вона.
— Звісно, віддамо ключ, — сказала я. — Продукти, речі – все буде на місці. Не хвилюйся.
— І платіть мені як за няню, – мовила свекруха.
Це мене дуже здивувало. Спочатку я просто подивилася на Олександра а він відповідав тим же здивованим поглядом.
Я не могла повірити, що бабуся вирішила, що її час має бути оплачений.
Якщо б вона просто попросила допомоги у нас взамін, я б зрозуміла, хоча вона й не потребувала грошей. Але вимога оплати здивувала.
— Я не буду сильно завищувати ціну, але давайте не будьте дріб’язкові. Я ціную свої сили, час і вміння доглядати за дітьми, — продовжувала Ольга Іванівна, звертаючись до Олександра. — Я ж змогла впоратися з тобою, коли ти був малий.
Ольга Іванівна могла й справді виховати інших, але хто з нею справлявся — це вже інше питання.
Мій чоловік мовчав, і я розуміла, що вирішувати все буду я.
Я зітхнула. Якщо платити вже треба, то краще заплатити родичу, адже це буде не тільки корисно, але й комфортно для сина.
— Добре, — сказала я. — Буде по вашому.
Ми домовились, що вона приходитиме в певні дні, щоб доглядати за нашим сином, буде трішки готувати й допомагати по дому.
Перші дні я постійно дзвонила їй. З часом вона перестала брати телефон. Я почала хвилюватися, але чоловік пояснив:
— Ти занадто часто дзвониш. Маму це турбує, вона думає, що ти їй не довіряєш.
— Я просто хочу знати, чи все добре. Може, потрібна допомога.
Олександр передав ці слова, і з того часу Ольга Іванівна почала брати телефон після кожного мого дзвінка.
Та кожного разу вона щось просила: то продуктів не вистачало, то одяг не підходив, то щось у домі не так. Вона не хотіла, щоб ми щось привозили або залишали на потім, замість цього просила перевести їй гроші.
— Чому ви хвилюєтесь? Я сама все куплю і вам буде так легше, — сказала вона.
Це економило нам час, але я помічала, що все, що вона купувала, було зовсім не те, про що домовлено було.
Якось я сказала чоловікові, що щось недобре відчуваю.
— Ти підозрюєш маму? — запитав він. — Ти ж знаєш, які зараз ціни, і Михайло теж не такий слухняний, як здається.
— Але ці речі явно не стоять тих грошей, які вона просить.
Я знову посперечалася з чоловіком. Він мовчав, а це було ще гірше, ніж будь-яка суперечка. Від того я тільки більше хвилювалася.
З часом я почала усвідомлювати, що це не я повинна була хвилюватися. Чому все залежить від моєї терплячості, а не від обов’язків тієї, хто допомагає?
Але у нас залишалося одне питання — дії Ольги Іванівни продовжували порушувати наші плани.
Якось вона просто не з’явилася в обумовлений день. Я нервувала, дзвонила їй, але її не було.
Тим часом чоловік пояснив:
— Мама вирішує, коли приходити. Ти не можеш цього змінити.
Я хвилювалася, і коли Ольга Іванівна все ж подзвонила, вона навіть не вибачилася. Вона просто заявила, що планує взяти відпустку на місяць і просила додаткові гроші.
Я відмовилася, і тоді вона почала звинувачувати мене в невдячності.
— Ти не цінуєш все, що я зробила для вашої сім’ї! — говорила вона.
Зрештою, я сказала:
— Ми більше не потребуємо вашої допомоги. Ми знайдемо іншу няню, яка буде працювати професійно.
Ольга Іванівна кинула наші ключі на стіл й залишила нас з гнівом і образою.
Чоловік не підтримав мене, він теж вважає, що я не гарно вчинила і невдячна мамі за її працю, каже, що я зіпсувала усе і стосунки в родині також. Олександр просить, щоб я вибачилася у мами його, бо я, бачте, не права.
Але хіба я винна у чомусь? Що я зробила не так? Ви теж вважаєте, що моя свекруха в усьому права і я не мала так вчиняти?
Фото ілюстративне.
