Зараз я опинилася в такій ситуації з рідними людьми, що не знаю, як мені бути далі.
Я, коли виходила заміж, то дуже добре розуміла, що труднощі у мене будуть, але не знала, що такі суттєві і важкі для мене.
Мені останнім часом прикро на душі саме через родину, а як все владнати – поки не знаю.
Справа в тому, що коли я виходила заміж, у мене на руках була маленька донька.
Моїй маленькій Олесі був тоді всього річок, зовсім маленьке дитя.
Мій чоловік Євген дуже полюбив її і відносився, як до рідної донечки, навіть не кожен рідний батько матиме такі почуття, які були в Євгена до моєї донечки.
Але родина чоловіка, на жаль, недобре сприйняла новину про те, що він одружується з жінкою, яка вже має дитину, про таке “щастя” вони й мріяти не могли.
Я тоді думала, що це дрібниця, звикнуть згодом, та й живемо ми в моїй квартирі, можемо бачитися рідко, я буду в себе вдома і ніхто ніколи нічим не докорятиме мені і дитині моїй, аби нам щасливо жилося разом.
Згодом я народила синочка, свекри мої стали все частіше приходити до нас, адже він їх єдиний онук, рідний їм.
Батьки Євгена завжди приносять йому подарунки та солодощі, а моїй доньці можуть лишень якесь печиво дати, або взагалі – нічого не дають, якщо мене немає поряд чи чоловіка.
Донечка була маленька, навіть не зважала на це через свій вік, якось байдуже було їй.
Донечка з’їсть те пісне печиво і щаслива бігає, сміється, ще ручки простягає до них.
А свекруха лише поглядає на неї косо, мовляв, наїстися ніяк не може.
А тепер моя Олеся підросла, стала все розуміти добре і зважає на кожну дрібницю.
Виходить так, що рідному братику дідусь з бабусею і одяг купують, і подарунки дарують, і гроші дають, і в гості до себе звуть, а їй нічого й не дадуть.
Я спочатку закривала очі на це, а потім втомилася дивитися, як донька сумує і стала просити чоловіка, щоб трохи відмовляв батькам в гостині і до них рідше ходив.
Мій Євген декілька разів пояснював сам своїм батькам, що не гарно так ділити дітей, що Олеся все розуміє і сумує від того, вона всього лиш маленька дівчинка і дитина ні в чому не винна.
Свекри, здавалося, наче погоджуються, розуміють, але знову беруться за своє, адже Михайлик їх єдиний онук.
Останнього разу ми були у свекрів на Різдво. Вони дали нашим дітям по 50 гривень, а потім відізвали Михайлика в іншу кімнату і дали йому ще 1000 гривень.
Я не розумію, як так сталося, але Михайлик відразу похвалився сестрі, адже хотів поділитися радістю, що в нього так грошей багато і він зможе купити багато іграшок собі.
Олеся ж образилася, весь вечір сумувала і я попросила чоловіка, щоб більше з дітьми до батьків не ходив і їх до себе не звав.
Та чоловік пояснив, що Михайлик – їх єдиний рідний онук і їх теж можна зрозуміти.
Вони хочуть йому допомагати, нічого не шкодують для нього.
А для чужої дівчинки вони нічого не мають давати і я маю це зрозуміти.
Чоловік любить Олесю, як рідну свою дитину, і я добре бачу це, але навчити батьків любити чужу дитину він не може і не хоче, щоб вони не допомагали онукові своєму.
Прикро, але я не знаю, як бути далі.
Як тепер бути в моїй ситуації? Як тут правильно поводити себе?
Фото ілюстративне.