– Мамо, батьки Вадима нас в гості до себе запросили, так що готуйся на цю неділю, – каже мені донька. Я вдаю, що все добре, а сама місця собі не знаходжу, бо ж знаю, що мої свати – дуже забезпечені люди, а я навіть не маю що одягнути, щоб добре виглядати.
Свати не перший раз мене до себе запрошують, але я завжди вигадувала якісь відмовки, але цього разу не піти я вже не могла, бо у свата ювілей, і це вже було б з моєї сторони просто негарно.
– Мамо, ну що ти собі таке вигадуєш – бідні, багаті, зараз не такий час. Головне, що ми з Вадимом любимо одне одного. І ні до кого з батьків ми за допомогою не звертаємося, самі на себе заробляємо, а дасть Бог, ще й вам допоможемо, – каже моя Ліля.
Треба відзначити, що і донька, і зять справді молодці. Вони познайомилися в університеті, відтоді і разом. Обоє працювали, коли ще вчилися, а згодом самі собі квартиру купили, і весілля вони самі за свої гроші зробили, я туди прийшла як гостя.
За свою доньку я рада, і вірю, що у них з Вадимом світле майбутнє, вони і справді молодці. У мене ж все доволі скромно, я давно розлучена, живу в селі в своїй старій хаті, де ремонту не було 20 років, працюю, але грошей вистачає лише на найнеобхідніші речі.
Ліля не раз мені пропонувала свою допомогу, але я відмовляюся завжди, бо скільки мені одній треба, а діти молоді, вони працюють, бо хочуть мати все найкраще.
Про те, що свати мої – багаті люди, я здогадалася ще на весіллі, бо бачила, на якій машині вони приїхали і як були одягнені. Напевно, з мого зовнішнього вигляду вони зрозуміли, і хто я така, тому ми з ними і не зустрічаємося.
Та цього разу донька сказала, що треба їхати. Стала я думати – звідки взяти гроші, адже з тисячею гривень на 55-річний ювілей не прийдеш. А у мене, як на зло, грошей зовсім немає.
І з одягу було б непогано щось купити, адже я ходжу практично в обносках, нічого собі не купую, бо нема за що.
До сватів ми мали їхати в неділю, а в п’ятницю донька мене в місто покликала, попросила з нею по магазинах походити. Ми вибрали Лілі гарну літню сукню, і вона наполягла на тому, що і мені треба щось купити.
Я відмовлялася, бо найдешевша сукня в тому магазині коштувала 2 тисячі гривень, але донька наполягла на тому, щоб я приміряла декілька суконь, а потім вона взяла і купила мені одну з них, ту, що на її думку, мені найбільше підійшла.
Та це ще були не всі сюрпризи, коли я прийшла додому, то побачила в своїй сумочці 5 тисяч гривень. Я відразу здогадалася, чиїх рук це справа, і набрала доньку. Ліля посміхнулася і сказала, що це мені подаруночок від неї.
Так що, завдяки доньці я мала і в чому йти на свято, і з чим. Свати мої виявилися і справді дуже заможними людьми, у них такий великий будинок з басейном, що я такі лише у фільмах бачила.
Проте, не зважаючи на свій достаток, у спілкуванні вони залишилися простими і доброзичливими людьми, ми в той вечір дуже гарно посиділи в тісному родинному колі.
Ці відвідини сватів для мене мали неочікуване продовження. У свата мого є рідний брат, він розлучений, мій ровесник. Виявляється, він мене запримітив ще на весіллі, і дуже хотів ще раз зустрітися.
Після цього Ігор, так звати цього чоловіка, приїхав до мене додому. Я була дещо збентежена, бо мій рівень життя дуже відрізняється від їхнього. Але Ігор мене заспокоїв, що гроші у нього є, і його не цікавлять мої статки, йому цікавою є я.
Донька моя знала про все це, тому і посприяла нашій ще одній зустрічі. Ігор мені пропонує зійтися і жити разом, але мені страшно. А що, якщо він побачить, що я не відповідаю його рівню, і кине мене?
Донька каже, щоб я навіть не думала, бо вони дуже хороші люди, а мені щось страшно, на мою думку, ми занадто різні.
Як ви гадаєте, чи варто мені погоджуватися на цю пропозицію?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
